Доброго часу доби, з вами Буяна! А це короткий репортаж з місця подій. 

Поруч з ПК, за підтримки читачів та з легкої авторської руки - "Подаруй мені сон" повертається! Точніше я відновила роботу над ним. Скажу чесно, знімаю капелюха перед усіма авторами, котрі продовжують активно писати попри усе божевілля довкола. 

Окремо вдячна читачам, які активно підтримують авторів добрим словом, зірочкою та покупкою творів. 

Хто не в курсі, що за книга:

"Борислав - привабливий, успішний та самовпевнений чоловік. Принаймні так здається на перший погляд, але ж у кожного є свої скелети у шафі... Він твердо переконаний, що кохання - казочки. І все б нічого, якби у його життя різко не увірвалася одна шалена жінка! Їй байдуже на його зону комфорту та особисте. Для Меліси він - всього лише робота.

Разом ця парочка - вибухонебезпечна суміш! То хто ж переможе у їхній боротьбі характерів? Як зав'яжуться стосунки, коли скелети виваляться з шафи? І чи не приведе доля до більшого?"

Хто помітив, після завершення попередньої книги я трохи зникла з порталу. Але зараз з новими силами взялася за новинку))) Буду рада новим читачам. Випадковий уривок:

Меліса не зупинилася на одній масочці. Через секунду її тонкі пальці поклали щось на очі. Тепер нічого не бачу. Може воно і на краще. У такому вигляді вона не помітить, наскільки мені соромно за ті хтиві думки хвилину назад...

 

- Не думаю, що мені все це потрібно. Я ж чоловік! - перші адекватні слова від мене.

- І що? Чоловікам не можна дбати про свою шкіру? Чи ти мені всунеш фразу про геїв? Я нічого не хочу чути! Вважай таким способом ти загладжуєш провину за обід. 

- Але ти ж сказала, що не ображаєшся.

- Я і не ображаюся, тільки ти почуваєшся винним. Ось і терпи! Спокутуй свою провину.

 

Та чого терпи? Ніби нічого страшного. Лежу, обличчя ледь пощипує, але це навіть приємно. Та тільки розслабився, як Меліса безсоромно всілася зверху! Прямісінько на нього! Здригнувся. Руки автоматично полізли до її стегон, однак Меліса зупинила. 

 

- Розслабся, я сама все зроблю, - прошепотіла прямісінько в обличчя.

 

І про що тут можна подумати?! Малий на готові, я в передчутті! Так,дівчинко! Зроби це!

 

- Ай!!! - несамовитий крик. - Боляче! - коту під хвіст всю атмосферу!

- Замовкни і терпи! - безжалісно промовила.

 

Ця зараза взялася щипати мені брови! Мені! І брови! А інтуїція попереджала ще в ресторані! Мала зміюка приспала всю обережність, а тепер насолоджується моїми муками!

 

- Мелісо, не треба. Ай! - майже молю. - Мені подобаються мої брови.

- Це не брови, це жахіття! Не рухайся, - суворо, - я попасти не можу, - господи, хто ж знав що це так боляче!!! - Та ж завмри! 

- Мелісо, котику, я такий радий, що ти маєш бажання зробити мене гарним, але...

- Що за скиглення? - перебила. - Ти чоловік, чи шмаркля? Кожна жінка це робить і без зайвих емоцій.

- Ви просто крижані та беземоційні відьми, а не люди! 

- А ну замовкни, шмаркоплюй!

 

Щоб я їй не говорив, як би не просився - без пуття. Мої молитви її не досягали. Залишилося терпіти ці б'юті-тортури! Я ж боєць! Чоловік! Це не так вже й складно, подумав після тривалого самонавіювання. А далі Меліса перейшла до зони під бровою. Твою ж на ліво! Чому ж так боляче! Не пам'ятаю коли останній раз плакав, а тут сльози жили своїм життям. Відпустіть мене!!! Це абзац! Я шокований. Тепер треба з повагою ставитися до жінки з ідеальними бровами!"

(Фоточка з моїм чоловіком зроблена у травні минулого року. Просто залишу її тут)

Впевнена, тепер течія часу відчувається інакше для кожного. (Кожного свідомого) Не можу сказати, що особливо змінилася з початку війни. Але... Зміни є. Наприклад, не можу слухати гімн без сліз. А вихідними у мене вже "традиція", увімкнути ютубчик, щоб поревіти під новинки української музики (в хорошому сенсі), здобутками в спорті, чи реакціями іноземців, коли ті наважуються приїхати в Україну. І контент зазвичай цілком адекватний, навіть розважальний, але фіг його знає. На мене воно діє краще будь-якої мелодрами... Ну, ви зрозуміли, виділяю собі один такий депресивний день серед тижня, більше не рекомендую! Чудовий метод тримати себе в тонусі, особливо якщо працюєш з людьми й тобі не можна проявляти емоцій. Цікаво, чи з'явилися у вас якісь дивні обряди/традиції за цей час?

А завершити плутанину своїх думок хотілося б на хорошій ноті. Все буде Україна!

З повагою, Буяна.