Всім привіт, мої любі.

 Про книгу: ❤️ Втекти від небажаного шлюбу? Легко!
Влаштуватись на роботу за спеціальністю за сім днів? Та навіть за один впораюсь!
Перейти дорогу одному з найвпливовіших людей столиці та активувати його родовий артефакт? Раз плюнути!
А ще влипнути в розслідування, обзавестись ворогами… та закохатись? З моєю вдачею – виключати не можна нічого.

 

"– Ось ви кричите все, кричите, а потім самі ж на виразку скаржитесь, – докірливо похитала я головою. – Краще б пораділи за єдину дитину.

Батько на це кисло посміхнувся і знову підтяг до себе тарілку.

– Ну, майстра Санда я знаю, він людина хороша, відповідальна... Але бачить Вічний, Алісо, я не хотів би тебе відпускати туди одну.

– О! Я прожила шість років у Академії!

– У закритій Академії, – поправив мене тато, підвищивши голос.

Гаразд, нехай буде – у закритій!

– І менше з тим... – наслідуючи його прикладу, скрикнула і я, але після перевела подих і сказала вже спокійнішим тоном: – Тут всього пара годин трясіння в кареті... Тату, подумайте самі, ну що зі мною може статися такого, що ви так переживаєте?

– Я не за тебе хвилююсь, а за столицю! – І я знову надулася."

 

"– Міс Фейл? Кхм… кхм… я вже думав… ви мені наснилися, – ледве розплющивши очі та ще покашлюючи, хрипко сказав хворий.

– Це непристойно – снитися практично незнайомому чоловікові, – зніяковіла я і відразу відвернулася, щоб він не помітив зрадницького рум'янцю на моїх щоках.

– Не розумію, як можуть... кошмари бути непристойними? – уривчасто дивувався поранений.

Я знову спалахнула, але цього разу від злості.

– Якби цей кошмар не знайшов вас у підворітті в купі відходів та помиїв, то…

– Дуже цікаво – ЯК?! – безсоромно перебив мене Джеремі Холт. – Звідки в такому сумнівному… кхм… місці взятися юній, не дуже добре, але все ж таки вихованій дівчині? Чи не проллєте світло на цю обставину? Та ще й у такому… кхм… такому вигляді!

Легко сказати. Я, може, звичайно, і пролила б, але якось мені здається – містеру власнику артефакту це світло не дуже сподобається. Хоч і приховувати правду – не найкращий вихід. Здається мені, що без особливого дозволу я все одно не зможу наблизитися до годинника.

Тому я важко перевела подих, пом'янула Вічного, немов перед стратою, і видихнула:

– Я полагодила ваш артефакт! – і замружилася про всяк випадок. Коли замружишся, не так страшно.

– Вибачте... кхм... кхм... що ви зробили... кхм... – знову закашлявся містер віцеканцлер.

– Води? – вирішила трохи подоглядати я за хворим і навіть налила в склянку воду.

– Отрути. Вам, міс Фейл! – прокашлявшись, нарешті сказав містер Холт. – Ви що собі взагалі думали, світило артефакторики?! Хто вас просив? І що зрештою ви зробили?

– Я нічого такого не робила. Просто трохи поправила пошкоджену нитку плетіння. Мені було шкода… і здалося…

– Якщо вам здається, юне обдарування, то наступного разу випийте заспокійливого чи чарку коньяку і ляжте спати, – ці слова боляче били по самолюбству та професійній гордості, але, здається, я це заслужила. Тому мовчала, ледве стримуючи сльози. – Я так розумію, ви його активували?"

Гарного та тихого всім дня

З любов'ю на теплом, ваша О. Гуйда!