Уривок із книги "Жнець Смерті. Інша доля"  Буду дуже рада вашим відгукам і підтримці!!!

- Гей! - почувся стогін звідкись зверху на що я одразу не звернула увагу, занурена у роздуми. – Гей! Хто-небудь, допоможіть! - пролунав уже трохи голосніше хрипкий чоловічий голос.

 Я підвела погляд на дерева. На найвищому з них головою донизу звисало тіло молодого хлопця.

- Як ти там опинився? – здивовано вигнула брови.

- Летів, потрапив під грозу і застряг. Допоможи, будь ласка, у мене крило пошкоджене і… здається, застрягло. Магію задіяти не можу, боюся ще більше зашкодити. - Мученицьки простогнав ... крилан?

 Я тяжко зітхнула. Де це бачено, щоб Жнець Смерті допомагав смертному не померти?! А з іншого боку, я ж зараз відсторонена від усіх справ крім однієї, та й я зараз не в Міжреальності, навіть не на кордоні де ми зазвичай зустрічаємося з душами. Ще раз зітхнувши подумки віддала імпульс і за моєю спиною розгорнулися два чорні крила. Декілька помахів і я вже поряд з потерпілим криланом.

- Ого! На славу тебе занесло! - присвиснула, оглядаючи весь масштаб лиха. Одне з темно-сірих крил брюнета було зламане і нанизане на одну з товстих гілок дерева. - Ну добре. Терпи.

– Що ти задумала? – хрипко шепелявив хлопець. Здається, у нього мозок затік.

- Що-що… сказав рятувати? Рятуватиму! - буркнула похмуро у відповідь і викликала свою темряву. Вона слухняно обплела ушкоджені крила хлопця  блокуючи біль, а потім іншим потоком я спопелила криваву гілку, що стирчала. Все тепер можна спускати жертву на землю грішну. Потік слухняно спеленав тіло хлопця і повільно почав спускати його вниз. Я, склавши крила м'яко приземлилася і поклала крилана на землю так, щоб його крила були розведені убік.

 - Ти янгол? - Немов у маренні запитав незнайомець.

- Ага. Хіба що Смерті, – у відповідь пробурмотіла я. - Не відволікай вже, каліка.

- Від чого? - Вже більш усвідомлено запитав хлопець, спостерігаючи як чорні стрічки, що тягнуться від моїх рук слухняно вбираються в пошкоджене крило.

- Чи не видно? Здійснювати найдурніший вчинок у моєму житті. Де це бачено, щоб дочка Смерті лікувала її потенційного клієнта!– буркнула, продовжуючи зосереджено зрощувати кістки та латати крило.

- То ти некромантка? Вперше бачу, щоб некромант так хвацько користувався самою темрявою. Де ти так навчилася? - захоплено запитав брюнет коли я закінчила і він знову міг злетіти, правда, поки що не дуже високо.

Я на запитання не відповіла. Поспостерігавши за його діями відкликала крила і рушила вздовж берега.

- Гей, постривай! - Долинуло мені слідом, а незабаром крилан порівнявся зі мною і відкликав свої крила. - Може, все-таки скажеш хто ти така? Я Кай. Кайлінор Хайлен. - Брюнет простяг руку для потиску.

- Моргана. Перший Жнець Смерті.