Повернення: Без права на свободу/буктрейлер :-)

Уривок: 

— Ну, навіщо знайшов мене?

— Я тобі вже відповів, Ліззі! — схиливши голову набік та, розглядаючи дівчину, сказав.

— Я тобі більше не Ліззі, — нахмурилася.

Помітивши, як Адам насупився, хмикнула й сказала:

— Що, не очікував мене такою побачити? — розвела руками. — Скільки ми не бачилися? Нагадай, будь ласка!

— З моменту твоєї втечі, — нахмурився.

— Адаме, мені було дев’ятнадцять років. Я не готова була виходити заміж! Так, я втекла в Норвегію й вважала, що моя втеча допоможе мені уникнути шлюбу з твоїм братом!

— Твоя втеча — примхлива поведінка та дурість, — піднявся. — Вередлива дівчинка вирішила показати свій характер, тим самим підставивши не лише своїх батьків, але й навіть наш спільний бізнес!

— Замовкни! — закричала та, стиснувши вуста, поставила пляшку на стіл.

Він наблизився та, провівши рукою по щоці, пильно поглянув у великі сіро-зелені дівочі очі. Вона швидко закліпала та перевела погляд на його вуста.

— Ти довго так будеш дивитися на мене й мовчати? — порушивши тишу, яка тривала, ніби вічність, прошепотіла.

— Як краще тебе зараз називати? Рейна? — спокійно сказав та, відступивши, склав руки в кишені.

Вона хмикнула та провела пальцями по щоці.

— Ти намагаєшся маніпулювати моїми почуттями? — намагалася спокійно говорити, однак голос затремтів. — Я ніколи не кохала Олівера, а ти відмовився від мене! Я втекла, а тобі байдуже було! Пройшло два роки, а ти тільки об’явився!

Адам вигнув брови й промовив:

— Якщо вже пригадала мого старшого брата, то для нього ти була лише маленьким норовливим дівчиськом. Ваш шлюб повинен був лише об’єднати наші компанії й все. Однак ти ж не хотіла нічого знати…

— Наш шлюб розбив би два серця, Адаме! Я зробила вибір за нас двох! — закричала й, відвернувшись, глибоко вдихнула. — Я не повернуся! — додала. — Я не потрібна більше вам. Я нікому не потрібна!