Люблю Харків. За шум машин, що стикаються з дорожнім полотном, який розриває повітря своєю раптовістю. За голос, який оголошує зупинки у метрополітені. За наш колорит та типові харківські слівця. За смак запашної булки з "Кулиничів". За моду, за громадян, які промайнули вулицями, таких різних та індивідуальних. За міць багатоповерхівок та загадковість непримітних старих будиночків. За графіті. Люблю його поєднання гумору та сили. Витримки та гнучкості. Люблю за безкінечний патріотизм харків'ян до свого міста. А ви знаєте, що є патріотизм? Це глибинне почуття: коли ти цінуєш працю людей та їхній внесок у все, що тебе оточує.

(О. Бовкун,  "Це моя людина ")

В цитати не вмістилось, але дуже вже хотілося розповісти!)