Іситорія зведених. Кохання через роки.

Привіт, мої любі Натхненники!!!

Іситорія зведених.

«Ісая. Реванш».
(однотомник)
(тицяйте по назві книги і перейдете на неї)

УРИВОК
   «Я підняла погляд і нарешті змогла подивитися у його темного шоколаду очі. Ми стояли і просто дивилися одне на одного. Його обличчя було стриманим, але я бачила той біль в очах, в зморщечках на чолі… Йому боліло і причина цьому – я.
   — Ну, привіт – сестричко.
   Я ковтнула клубок у горлі і намагалася заговорити без сліз.
   — Привіт, Ісая.
   Він зробив крок у бік, щоб впустити мене у дім, і коли я зайшла, зачинив їх, і нахиливши голову, продовжив розглядати мене. Він вивчав. Він мене вивчав. Шукав напевне мою совість.
   — Не повіриш, але Люк знову порізав палець і мама поїхала з ним до лікарні. — Він знизав плечима і його м’язи, які поцілувало сонце, заграли.
   Я підняла брови до гори. Хіба таке можливо?
   — Чесно?
   — Я не брешу. Це твоя парафія. — Ісая стиснув щелепу.
   Я заслужила на кожне слово, яке я чула і які ще почую від нього. Хай жалить мене словами, діями… чим завгодно. Я заслужила.
   — Ми одні?
   — Так, але не хвилюйся в твою кімнату я не прийду. Я вже робив таку помилку.
   Мої очі наповнились сльозами, але я не дала їм текти щоками. Потім… потім… коли я буду наодинці.
   — Як ти Ісая?
   — Ти питаєш, як я не звихнувся після того, як ти поїхала? — Він зробив крок і нависнув наді мною. — Я просто відривався по повній, щоб викинути з голови ту, яка знищила мене.
   Я щойно випила отрути. І знала, що протиотрути – немає. Є лише більша доза отрути, яку мені буде давати Ісая. А я… я буду смиренно приймати все, що він дає. Я заслужила.
   Його гаряче дихання обпікало моє обличчя. Я так скучила за його губами. Мені так кортить їх поцілувати.
   — Ісая…
   — Як ти могла так вчинити? Ти весь час брехала мені. — Його брови зійшлися на переніссі, а очі перетворилися з шоколаду на темну-темну ніч.
   — Я ніколи тобі не брехала про свої почуття».


УРИВОК
«Аромат її тіла, губи на моїх і згода бути моєю – вибивали мене з рівноваги, але… я добре пам’ятав, як без жодного пояснення вона поїхала чотири роки тому. Айрін знищила мене. Знищила нас. Чому? Чому вона це зробила? Я міг би це взнати прямо зараз, але я боюсь це єдина відповідь. Боюсь, що це я якось міг вплинути на те, щоб втекти від мене. Невже я щось таке зробив, що в неї виникло бажання залишити мене? Я ж бачу в її очах те саме кохання, той самий вогонь, що і тоді. То що ж могло бути причиною втекти?
   Відчинивши холодильник, я дістав пляшку холодної води. Випивши пів пляшки, я знову поставив її назад і зачинив дверцята холодильника. Як спати, коли я знаю, що Айрін наверху… в спальні, яку я робив для нас, хоча і не знав – чи вона колись повернеться. Вона в ліжку… в нашому ліжку. Я мав би її кохати прямо зараз, але я тут… а вона там. І зараз, - так має і залишитись, доки я не взнаю правду.
   Треба поспати. Сам собі брешу. Як можна спати, коли думки біля Айрін…
   Я пройшов до вітальні і гепнувся на диван. Підкладаючи під голову подушку, я важко видихнув. Схрестивши руки на грудях, я прислухався до її кроків. Айрін ходила по кімнаті туди-сюди… туди-сюди… Теж не може заснути, як і я.
   Кроки наді мною зупинились. Потім знову почулись. Я прислухався. Двері зі спальні відчинились і зарипіли сходинки. Айрін спускається сюди.
   Вона увійшла до вітальні і ми зустрілись поглядами у тьмяному світлі, який йшов з вуличних ліхтарів. Айрін неперевершена - в нічній, шовковій сорочці червоного кольору. Але я б краще зняв би її, щоб бачити справжню красу.
   — Я не можу заснути».

 

Багато спокуси. Насолоди. Бажання. І багато неочікуваних поворотів…

«Вечірка для боса»

«Вікенд для боса»

Моя сторінка на Букнет
 Моя група фейсбук
Моя сторінка на фейсбук
Мій інстаграм