Я відкрила тумбочку біля ліжка та побачила там мій подарунок. Не забрав з собою. Відкривши, я пальцями провела по нескінченості, згадуючи нашу розмову.
“Чому ти так вчинив зі мною? – подумки сказала я. – Ти ж мене кохав”. Це і була відповідь на моє запитання: тому що він мене кохає. Серце болісно стиснулося.
В ту ж мить відчула ніжний поцілунок на моєму плечі. Я швидко заховала в рукав ланцюжок, надіючись, що Саша нічого не помітить.
– Про що задумалась?
– Ні про що, – піднімаючись, я посміхнулася.
Мені хотілося зберегти цей подарунок. Від нього віяло тим шаленим коханням, яке колись було між нами. Не хотілося забувати приємних спогадів.
– До речі, давно хотіла тебе запитати. Ви говорили з Дімою після того, як покинули мою квартиру?
Саша незадоволена поглянув на мене.
– Ні! Коли я вийшов на вулицю, його вже не було. Хоча варто було врізати йому ще раз за брудні слова, які вилітали із рота, – сказав він, стиснувши кулаки.
– Коли він агресивний – не контролює себе. Він хвилювався за тебе, коли ти зник. Місця собі не знаходив. Ви ж були найкращі друзі.
– Я бачив, як він переживав. Використав ситуацію у свою сторону. Добився, щоб ти була його. Кретин рідкісний.
– Ми почали зустрічатися вже після року.
Саша злісно подивився на мене та звузив брови.
– Чому ти його виправдовуєш?
– Я нікого не виправдовую. Ти повинен з ним поговорити та прояснити ситуацію з нами всіма.
Я підійшла до нього, піднялася на ліжко та обійняла за шию. Розрізи з боку очей, які з'являлися, коли він нервував не змінилися. Я легко провела по них подушечками пальців.