Розпочинати нову історію завжди бентежно.

Нові герої та сюжет затягують у свої тенета та вихор емоцій. Трапляється навіть так, що раніше запланована автором ідея, чи так званий план книги, у процесі написання змінюється, і герої вже самі диктують правила гри!

Проживати їхні емоції та почуття, думати про поведінку або дію героя в тій чи іншій ситуації доволі непросто. Головне втримати баланс...

Повернення: Без права на свободу

Графік оновлення ПН, СР, ПТ 

Уривок:

Хвилі боляче вдаряли тендітне тіло дівчини й, накриваючи собою, тим самим ніби говорили, що вона ніколи не зможе виплисти, що тепер море стане її домом. Вона винирнула з води, і їй вистачило часу, лише щоб швидко видихнути та вдихнути. Бачила берег, намагалася виплисти, однак холод, ніби ланцюги, сковував рухи. Нова хвиля накрила собою, й вона знову опинилася під водою. Страх, паніка заволоділи свідомістю. Холод пронизував тіло голками, й від цього пройшло розуміння, що це кінець, що вона не зможе виплисти. Заплющила очі. Більше сил боротися не залишилося… Безодня забрала її у свої тенета!

Прокинувшись із криком, почала хапати повітря. Широко відкривши очі та озирнувшись, зрозуміла, що вона в кімнаті, що це був сон, який супроводжує її вже понад два роки. Витерла холодний та липкий піт з чола і знову поклала голову на подушку. Заплющила очі, але тут же миттєво розплющила їх. Сон до кінця не пройшов. Піднявшись на ліктях, поглянула на годинник: п’ята ранку. Застогнавши, прилягла та, втупившись у стелю, боялася знову заснути. Через годину вона повинна вийти з дядьком Міллером у море ловити рибу. Лише подумавши про цей запах, скривилася. Вона ненавиділа порт, в якому перемішувався запах риби, тютюну та немитих людських тіл. Проте любила шхуну містера Міллера, в’язану шапку, якою намагалася сховати своє довге, хвилясте, темно-каштанове волосся та зустрічати схід сонця в морі. Навіть не дивлячись на свій страх перед водою, кожний раз переборювалася себе, щоб допомогти чоловіку. Море здіймало спогади й кидало душу немов на скелі під час лютого шторму, один погляд у безодню змушував серце битись повільніше та затримувати подих. Суміш запахів занурювала у спогади настільки сильно, що здавалось, ніби це все знову було наяву. Але вона з цим жила, навчилась жити, кожного разу переживаючи все знову і знову…