«Жива риба»     

  Іван Павлович, чоловік  невисокого  росту, кремезної статури, стояв на сходах при вході в  приміщення районної ради, і споглядав  як там внизу, на площі,  метушиться народ. Люди проходили неподалік нього  і деякі, впізнаючи в ньому голову райвиконкому, вітались. По площі народ поспішав на роботу.  Батьки вели малечу в дитячий садок, школярі  поспішали до школи, несучи на плечах свої ранці,  жваво обговорюючи  якісь свої  цікаві шкільні події.

   На площі перед  будинком райвиконкому,  зупинився новий  «Уазик» , з нього вийшов   підтягнутий чоловік  в шкіряній куртці, зеленому галіфе та хромових  чоботях.    Він оглянувши площу, направився  до будівлі виконкому.

-          Доброго дня  Іване Павловичу! – привітався він, піднімаючись по сходах.

-          Добрий  день Антоне Івановичу.  Як ваше здоров′я?  

-          Нічого, Богу дякувати! – відповів   той.

-          Сьогодні засідання,  будемо слухати ваше управляння сільського господарства  по плановому питанню. Не забули?

-          Ні Іване Павловичу, пам'ятаю.  До речі, я вас вітаю з днем народження! Щастя, міцного здоров′я вам  та всіх  гараздів!  Подарунок за мною, - усміхнувшись   потиснув він руку  голові райвиконкому.

-          Я вас запрошую сьогодні ввечері  о двадцятій годині до ресторану . Будуть члени бюро.  Любомир Іванович  з дружиною буде.  Вас теж запрошую з дружиною.

-           Дякую, дякую.  Обов'язково прийдемо.

                                     ***

-          Алло! Я слухаю вас!   Доброго дня і Вам  Іване Павловичу! , - відповів директор  рибгоспу, піднявши руку  до рота  дав знак присутнім,   мов : «Тихіше!»

На другому кінці проводу чувся  владний  голос голови райвиконкому.

-          Добре! Безумовно направлю!   Водій буде у вас десь біля  17, 00 сьогодні.- відповів директор рибгоспу.

Поклавши слухавку він  звернувся до  бригадира   ставу.

-          Іване, слухай мене. Оце дзвонив  голова райвиконкому Іван Павлович. В нього завтра день народження. Просив направити йому  живої риби.  Організуй  Іване. Пошли кур'єра - водія молоковозом, хай в одну секцію закине пару кошиків коропа і відвезе  в райцентр.  В 17.00, щоб був під райвиконкомом.  Зайде до Івана Павловича і скаже що це від мене.  Добре!

-          Зрозумів,- відповів той, і  вийшов з кабінету.

                                           ***

 Молодий водій, отримавши завдання від начальства, завантажив  у секцію рибовоза  чотири бідони  живої риби  й вирушив до райцентру.  Дорогою він  гомонів собі під носом якусь  веселу пісеньку,  час від часу  пускаючи   дим сигарет «Прилуки».

     Під′їхавши на площу, зупинив автомобіль, закрив двері кабіни й попрямував по сходах до будівлі райвиконкому.  Позаду заскрипіли гальма  новенької «Волги», що розвернулась на площі перед сходами. Він оглянувшись  спіткнувся.   Те про, що постійно повторяючи  дорогою   «Іван Павлович, Іван Павлович, Іван Павлович»,  чомусь враз перевернулось  догори дриґом. Зайшовши в приміщення райвиконкому запитав  співробітника  райради:.

    -Ви не підкажете, де тут кабінет  Павла  Івановича?

    - Он там на третьому поверсі  зліва по сходах.

      Павло Іванович, працював лектором райкому партії.   Відклавши папери він продовжував згадувати  вчорашні пригоди в  одному із сіл  закріпленої за ним парторганізації.    Раптом в кабінет постукали.

   Лякливо  відкривши двері, в кабінет зайшов молодий чоловік.

-Ви будете Павло Іванович? – запитав.

- Я! – відповів лектор.

- Я тут від Григорія Степановича рибу вам привіз,- сказав, усміхнувшись ніяково шофер.

  Ходімо зі мною та покажете, де її скинути.

-          А скільки її там ?

-          Та майже чверть однієї секції рибовоза.

                                                       ***

Павло Іванович  з водієм рибовоза носив відрами  живу рибу та  скидав її у ванну.  

-          Що я з нею маю робити?  Це напевне  Івану Павловичу  призначалось, адже в нього завтра день народження,- подумав з докором до  себе лектор.

-          Але назад дороги немає.   Роздам ввечері всім сусідам.

                                                       ***

  День народження   Івана Павловича  пройшов  без свіжої риби.  Тільки згодом він  зустрівши  лектора   перед засіданням бюро райкому , запитав  у нього : «Ну що смачна була  риба?» 

   Павло Іванович, усміхнувшись із сарказмом відповів:

-          Дають – бери! Б′ють – тікай!  А взагалі то, Іване Павловичу,  як кажуть: «Дарованому коневі в зуби не дивляться».

                                                          ***