Трохи вишневостей в студію!

Вечір добрий усім, хто це читає!) Нарешті я до вас доповзла! Річ у тім, що, окрім літературної діяльності, авторка вимушена вести активне студентське життя — придавили мене практикою, тож довелося на тиждень випасти із життя, за що я дуже-дуже перепрошую! Повертаюся та виправляюся! За традицією починаємо із "Вишневого відблиска місяця"!

До речі, як вам нові пригоди головної героїні та її такої ж безбаштовної компанії?

Чи вдасться юній студентці-відьмі вивести свою кураторку на чисту воду, чим скінчаться пригоди за участі Дар'ї та Антона, а також чергова сутичка із привидом Олександра Вадимовича? Яку таємницю повідає дівчині померлий педагог? І як відреагує на бурхливу та місцями неналежну діяльність своїх підопічних сама директорка?

— Кицюню, кого ти намагаєшся обдурити? Мерці приходять лише тоді, коли про них хтось старанно згадує! — кожне її слово було просочене її же їдким та улюбленим «Ха!».

— А тоді, на зупинці, коли ми із Вами стояли вдвох, хто його закликав нав'язливим спогадом? — тремтіння, викликане недоречними ревнощами, скувало мені тіло, сама директорка моментально змінилася в обличчі і різко перевела тему розмови в інше русло:

— Зараз не час стосунки з'ясовувати. Нам від тіла позбутися треба. — диявольський смішок, що вирвався із прекрасної білявки, повернув мене до реальності.

— Хіба він сам не розвіється? Він же привид... — я здивовано задивилась на кохану.

— Ох, кицюнечко, мій головний привид – це ти... Тягнешся вперто слідом, виникаєш із нізвідки, і ніде від тебе не сховаєшся – навіть у власному кабінеті знайдеш, навіть за моєї відсутності! — від цих слів мені мало стати, мабуть, соромно чи хоча би прикро, проте стало приємно і навіть весело, — А він із попелу повстав, щоби тобі явитися! 

P.S. Наступне оновлення вже незабаром!