Порядок денний автора та легенда про Сидонію

Доброго дня, дорогі мої читачі та читачки!
Як ви, напевне, помітили, поповнилася книга  "Між небом і морем" Довелося трохи підредагувати на ходу, бо я від час вичитки великого об'єму вже готового тексту наткнулася на певну нестиковку - дуже багато подій в дуже малий проміжок часу, на межі фізичної можливості. Вирішивши, що моїм героям треба, все-таки, не лише переживати пригоди та з'ясовувати стосунки, а ще іноді їсти, і спати, я змушена була трохи відкоригувати часові рамки і, відповідно, описи навколишньої природи.
Завчасно прошу вибачення у всіх, хто в текстах надає перевагу виключно діалогам. Але природа Західного Помор'я настільки красива і багатогранна, що я просто не можу втриматися і там чи тут не змусити свою героїню оглянутися. Ну та добрий кінець - добре все. Підчистивши "хвости", я найближчими днями зможу опублікувати кілька продовжень. Маленький спойлер на завтра: буде спекотно. 

В історії "Мачушина донька" залишилася одна-єдина частина до кінця. Схоже, вкладуся, рівно в один рік, хоча, признаюся чесно, думала швидше впораюся. Але, "видання друге, перероблене та доповнене" (смайл) потребувало не набагато менше роботи, ніж перший варіант. Найближчим часом історія відредагується, буде зведена з "прод" в закінчені частини і завершена. Самій цікаво, вийде 900 тисяч знаків чи ні? 

А тепер, до старих легенд. В одному з блогів, присвячених історії "Між небом і морем" я згадувала легенду про Сидонію. Згадувала в тому контексті, що однією з причин розділення реальності в історії послужило чергове полювання на відьом. Як приклад я якраз і привела історію панни Сидонії з роду Боркув (герба Вільки). Ця історія, романтизована в кращих традиціях середньовічних романів, виглядає сумно і прекрасно (в реалі - теж сумно, але вже набагато менш прекрасно). Отже, в Strzmielach недалеко Лобза жив-був Отто, нащадок старовинного роду.

Офіційні джерела підтверджують, що ще в ХІІІ столітті такий-собі Ян Борко герба Вільки володів цією землею. Було у Отто з роду Борка дві доньки (Дорота та Сидонія) і син. По смерті батька син вигнав з дому сестру Сидонію зі словами: "Твого тут нічого нема".
Для Сидонії залишався відкритим лише один шлях, до кляштору.

Але князь Філіп з роду Грифінів - тодішніх володарів Заходнього Помор'я по старій пам'яті взяв Сидонію до свого замка. Там прийняли її ласкаво (навіть виділили покої в вікном в садок) і жила вона придворною, поки не повернувся додому син господаря - Ернест-Людвік.
Молоді люди, які знали один одного з дитинства, закохалися. Ернест просив руки Сидонії і подарував їй свій перстень. Але батько, в якого на сина були зовсім інші плани, ніж шлюб зі шляхтинкою хоч і родовитою, але немаєтною, поставив умову: Сидонія чи князівство. І Ернест вибрав князівство.
Тримати дівчину при дворі князь більше не став і Сидонія відправилася до кляштору в Маріанові, як і планувалося від самого початку. Там якраз приймали таких дівчат, з добрим родоводом і пустими скринями. Втім, певний посаг за Сидонію князь сестрам сплатив, щоб прийняли її там добре. 
Кажуть, сідаючи на коня, Сидонія жбурнула в Ернеста його перстнем і сказала, що за образу і зраду, згине рід його. Що вона буде щодня молитися про це. І хто б дослухався до слів ображеної дівчини, якби наступними роками не померли чи загинули безпотомно цілих троє з роду Грифінів. 
Тоді князь згадав про слова Сидонії і послав дізнатися, що вона робить в кляшторі. А вона... підгодовувала котів, займалася зіллярством і наділяла охочих лікарськими порадами. Чим не відьма?
Був процес, Сидонію визнали винною і стратили. По князівству прокотилася чергова хвиля "Полювання на відьом", але Грифінам це не допомогло. "Не минуло і півстоліття, як колись чисельний і славний рід занепав і вимер". 
А привид Сидонії і нині часами з'являється в Щецині біля Млинських воріт. Кажуть, ночами від піходить до молодих самотніх чоловіків і волає: "Ерне-есте...!".

Дорогі читачі і читачки, ви вже витерли сльози? Отже, не вірте всьому, що вам співають менестрелі. Насправді, Сидонія Боркувна (німецькою - Сидонія фон Борке) народилася в 1548-му році.  Була вона в родині не одна, а мала ще сестру Дороту. Кожній з дівчат в придане належало по невеличкому селу. Але брат успадкував маєток в збіднілому стані і, щоб не втратити родові землі, мусив просити сестер про допомогу. Після того, як Дорота і Сидонія підписали відмову від свого спадку на користь брата, він одружився. А потім позбувся сестер, бо вони не змогли порозумітися з його дружиною. Дорота потрапила до кляштору відразу, а Сидонія...
Далі німецька і польська версії історіх трохи різняться. Правдободобне, Сидонія ще пробувала судитися з братом за спадок, потім з сусідами - за межу, була кілька разів заручена але до шлюбу не дійшло. Зрештою, Дорота померла, а за Сидонію сплатили вступний внесок в кляштор (тільки по офіційній версії - платив не князь, а родичі. Мусили потрусити кишені, щоб позбутися скандалістки. 
А стратили "прекрасну діву" - в 1620-му. За цей час вона встигла стати сестрою-законницею, піднятися в ієрархії до до заступниці настоятельки, нажити собі купу ворогів і бути "розжалуваною" з формулюванням "за вредний характер". 
Кажуть, з роками Сидонія стала надзвичайно сварливою, бурчала на всіх і грозила різними карами тим, хто не погоджувався з нею. Враховуючи середню тривалість життя в ті часи, я не здивувалася б, якби в Сидонії почалися вікові зміни (той самий випадок, коли "вік приходить один"), але кого це цікавило? Вона і справді підгодовувала котів, возилася з зіллями. І, якщо пригадати усіх, кому вона грозила, то хоч хтось один, а точно послизнувся на мокрому порозі. 
Сидонію визнали винною за 72-ма пунктами звинувачення. В тому числі, смерть княз Філіпа, смерть брата і ... секс з її котом (Це як???).
Знаєте, якщо у вас, як у Грифінів, йде боротьба між трьома гілками роду і на ваші землі перендують, як мінімум, двоє-троє сусідів, то вимерти можна і без жодного прокляття. А шкода, древній і славний був рід, навіть з київськими князями родичався 

В моїй історії ми аж так глибоко копати не будемо, але про бідну Сидонію ще раз чи два згадаємо. 

Приємного вам читання!
З повагою, ваша байкарка Оксана

P.S. За цей рік мене не раз і не два питали знайомі, як мені вдається ще мати якісь ідеї і сили писати. "Пишу на ідеальному паливі - суміші злості і любові" - завжди відповідаю я. Нехай любові у вашому житті буде набагато більше, ніж приводів для злості!