Любі читачі!

26 лютого діє знижка 20% на мій роман “Дозволь тебе повернути”

Коли всі починають розходитися, Марк, не дивлячись у мій бік, йде на парковку. Що відбувається? Прискорюю крок і наздоганяю його.

- Марку, а… ти підвезеш мене додому?

- А повинен?

Він наче здивований. Зупиняюся в збентеженні. 

- Ти казав, що ми зустрічатимемося, що ми тепер разом…

Марк піднімає брови, ніби не розуміє, про що я говорю.

- Ні, Танюше, ти щось неправильно зрозуміла, – каже як маленькій нерозумній дівчинці. – Я не збирався і не збираюся зустрічатися з тобою.

Все вже давно ясно. Тільки не мені та не моєму серцю!

- Але... як же так? А навіщо тоді…?

- Тебе мама не вчила, що хлопці готові будь-якої локшини на вуха навішати дівчаткам, щоб залізти до них під спідницю?

- Але ти казав... І мені здавалося, що я тобі подобаюсь.

- Що ти як маленька? Не варто плутати почуття із потягом. Я своє отримав, ти мені більше не цікава. Це було лише парі.

Кожне його слово дробить мене на все дрібніші частинки.

- Парі? Яке парі?

- Звичайне. Хіба не знаєш, як хлопці сперечаються на дівчат? Ти, до речі, виявилася легкою здобиччю, навіть напружуватися не довелося.

Він усміхається, а мене паралізує. Мозок відмовляється приймати та обробляти те, що надходить до вух.

- Втім, зізнаюся: ти мене здивувала і я мало не програв. А я страшенно не люблю програші. Але нічия теж непогано, – підморгує. – Тож біжи, вже не дівчинко Танечко, додому. Настав час дорослішати й вчитися відповідати за свої вчинки. Чула про ефект бумерангу?

Марк каже дивними загадками. Мені б спитати, що він має на увазі, але язик відмовляється ворушитися, а губи розмикатися. Я у ступорі, закам'яніла.