Вітаю, мої любі Бубоньки!!!
Сьогодні діє

ЗНИЖКА 15% НА КНИГУ

«Заборонене завдання»
(тицяйте по назві книги і перейдете на неї)



Готові до суцільної насолоди? Тоді запрошую поринути у історію кохання студента та викладачки. Ця книга - поцупить ваше серце.
Щось солодке, заборонене, сучасне та у дусі коледжу.

Уривки:
О, Боже мій!
   Красунчик. І цей красунчик усміхається мені, на його щоці грає ямочка, яка викликає посмішку і в мені. Я як дурнувата цокаю зубами від переляку, але шкірюсь, бо той хто попереду мене – нереально звабливий. Коротка стрижка, кілька денна щетина, гарні губи і ці шоколадно-медові очі, в які не можливо не дивитись.
   Я перегинаю палицю.
   — Ти як? — Хлопець підійшов ще ближче, майже у притул. І напевно подумав, що я або німа, або дурна, якщо не зводжу з нього свого погано прихованого блукаючого його обличчям погляду. — Ти в порядку? — Усміхається і торкається мого волосся, заправляючи його за вушко. Я ще більше починаю тремтіти, але тепер це інше. Я зачарована ним, як може бути зачарована принцеса лицарем на білому коні».

********
   «Почувши, що на заміну йому прийде викладачка, я нахилився у бік дівчат, які продовжували обговорення, але нічого цікавого я більше не почув, бо вони змінили тему.
  Ну, побачимо хто там у нас…
  Двері рипнули і до аудиторії увійшла та, через яку я не можу спати. Ніколь Вайт – моя викладачка! Хіба таке можливо?! Що реально? Ух… в мої плани входило знайти її і зробити з нею таке… ух, але точно не ходити до неї на заняття. Такого я не очікував і вона також - в цьому я впевнений. Вона ще не побачила мене… Вона ще не підняла голови…
   Упс! У нас проблеми, міс Вайт. У нас – проблеми.
   — Вітаю. Я ваш новий викладач Ніколь Вайт.
   Почувши її голос і побачивши світло-зелені очі, я миттєво згадав, як вона  цілується… А тепер я знаю, що вона мій викладач. Ось це сюрприз. І що ж нам робити, міс Вайт? Я ж завжди отримую своє. Завжди. І тебе теж отримаю.
   Я сидів високо, вона не могла мене одразу помітити, але неодмінно зверну її увагу.
   Ніколь щось жваво розповідала, знайомилась зі студентами, а я лише що і міг, так це дивитися на її губи.
   Хтось запитав її про книги, які потрібно взяти в бібліотеці, а я вже опинився думками з нею там.
   — Шекспір. — Мовила Ніколь, коли одна з дівчат запитала про сонети, які ми будемо вивчати.
   — «Немає перепони в цьому світі, подолати яку було б не під силу для щирої любові». — Мовив я і Ніколь різко підвела погляд, шукаючи звідки пролунали слова. Вона впізнала мій голос. Її світло-зелені очі забігали аудиторією, а дихання пришвидшилось, підіймаючи тонку зелену блузку.
   — Перепрошую… Хто це поділився з нами глибокими знаннями Вільяма Шекспіра? — Вона хотіла переконатися, що не помиляється… і що вона впізнала мій голос.
   Я хотів трішки подражнити її, подивитися на те чи засмутиться вона, подумавши, що помилилась.
   — Оуен…
   Ніколь видихнула, опускаючи плечі.
   Засмутилась.
   — Гарна цитата, містере Оуен… — Вона замовчала, чекаючи на те, щоб я назвав своє прізвище.
   Ну, що крихітко – «Привіт».
   — Оуен Блек. — Я посунувся так, щоб вона нарешті мене побачила.
   Її губи розтулились у подиві, а потім легка усмішка торкнулась полуничних губ, які мені так кортіло знову поцілувати».