Мій фірмовий антистрес

Доброго суботнього ранку! 

Хочу поцікавитися у своїх читачів — до якого розряду ви себе відносите — оптимістів чи песимістів? Ну це в кого склянка наполовину повна, чи наполовину порожня? 

Скажу про себе, я скоріше людина тривожна і схильна до песимізму. Але успішно з цим недоліком борюся і багато в цьому допомагає творчість.

Адже коли прописуєш історії героїв, які потрапляють у халепу, а потім їм вдається подолати усі життєві випробування, то виникає віра, що і авторка так само справиться з усім, що її тривожить))

Пригадайте, як навесні три роки тому ( вже три роки минуло, подумати тільки!) всіх лякав коронавірус і все пов'язане з ним — карантини, локдауни тощо.

Зараз, звісно, українці пережили набагато більші випробування, але на той час теж була скрізь паніка і розгубленість, і все це й мене лякало.

Тому я придумала історію, де героїня — справжня "халепниця"))

Міра,  героїня моєї книги "Пройти під веселкою", потрапляє в інший світ і відразу стикається з купою проблем і небезпек. 

Одного похмурого туманного дня, повертаючись пізно з роботи, вона звернула не в той бік, і опинилася в дивному місці, мешканці якого вважають людей нижчою расою, а ще там повно різних чудовиськ та небезпек. Проте усе це не завадило Мірі не тільки досить комфортно влаштуватися, але й зустріти своє кохання. Проте додому теж хочеться…

Тому переходимо і читаємо, чим усе закінчилося у цій незвичайній історії! 

Якраз сьогодні на книгу діє  знижка, тому не пропустіть нагоду заощадити та отримати безліч позитивних емоцій ! 

Уривочок для вас:

Коли я переступила поріг Світової оселі, саме ці слова першими злетіли з моїх уст.

— Ти коли востаннє тут прибирав? — обурено спитала свого новоспеченого чоловіка.

Він знизав плечима, що, вочевидь, означало — ніколи.  У хаті був страшенний безлад, під ногами валялося сміття, зі стелі звисала павутина, на столі громадився брудний посуд, що вже поріс цвіллю.

 — Бігом по воду! — я схопила відро, що стояло біля порогу, і тицьнула йому до рук. — Я не бажаю ні миті перебувати у свинарнику! 

Він скривився, але все ж послухав мене та наносив води. Я заходилася підмітати, мити вікна та підлогу, а він тинявся за мною з пригніченим виглядом, наче перетворення цієї холостяцької барлоги на більш-менш пристойну сімейну домівку неабияк спантеличило його.

Після великого прибирання я заходилася розпаковувати речі домашнього вжитку, подаровані бабусею Одаркою. Поставила на полички посуд, на вікна повісила чисті фіранки, на підлогу біля ліжка постелила барвистий килимок. У світлиці відразу стало затишніше. Так, тепер постіль. Те, чим було застелене його ліжко, я згорнула і викинула у сміття, бо годилося воно хіба на ганчірки. Застелила чисту білизну.

— Я буду спати тут, а ти — на лежанці, — поклала йому туди подушку, простирадло і ковдру.

Проте після прибирання я була вся в пилюці, тож вирішила ще скупатися. Нагріла води у великій балії, добре, що в Світа на господарстві знайшлися дерев'яні ночви.

— Побудь надворі, поки я не скажу, що можна заходити, — звеліла йому і залізла в теплу воду. Передбачлива Дарія Олександрівна ще й брусочок мила поклала, тож тепер я ніжилася у запахущій піні.

Втім, згадавши про Світа, вирішила довго не розслаблятися. Йому теж треба прийняти ванну. 

Коли він про те почув, то вельми здивувався.

— Я ж недавно мився…

 — Коли це "недавно"? 

— Ну… тижнів два тому…

— О господи, мерщій залазь у воду! Я тобі чисту білизну застелила, а ти отут придумуєш відмазки! Якби не я, то ще б два місяці не мився!

— Тільки ти тепер вийди, — заявив він.

Ти ба, який сором'язливий! 

Але я й справді вийшла надвір та сіла на порозі, дивлячись, як поступово на кордон опускаються сутінки, загортаючи небо у ніжний фіалковий оксамит. Над старою яблунею повисло трохи неповне кружальце місяця. Друг вибрався з-під ґанку, де він зазвичай спав, підійшов до мене і поклав лобату голову мені на коліна. Я погладила його м'якенькі вуха. А потім все ж вирішила піти проконтролювати, наскільки ретельно Світ виконав мої вказівки. Бо чоловіки, вони ж, мов малі діти. Якщо їм не скажеш, що робити, то будуть байдикувати.

І справді, Світ розслаблено лежав у воді, тільки голова стирчала назовні, і, здається, починав дрімати. Я розштовхала його.

— Давай спину тобі помию, чи що.

Він спробував було  протестувати, але це важко зробити, коли ти голий сидиш у воді і не бажаєш показуватися звідти.

Я знала, що чоловіки неспроможні самі помити собі спину. Принаймні, мій колишній хлопець постійно це стверджував, тож мені доводилося йому допомагати. Бачу, і Світ такий самий… Тож я щедро намилила губку та почала терти йому спину. 

Провела рукою по плечах. У нього було сильне, підтягнуте тіло, і водночас — аж дивно — така ніжна шкіра, шовковиста на дотик. Проте на спині я побачила численні шрами, певно, били його не раз і не два.

— Чого ти там завмерла? — пробурчав він. — Мий швидше і вимітайся звідси, я буду одягатися.

 — Тобі не боляче? — спитала я, торкаючись посмугованої шкіри.

 — Ото ще, звісно ні!

Але мені раптом стало трохи незручно.

 — Добре, давай я тобі ще голову допоможу помити, і піду.

Я заходилася намилювати його довге волосся ( перед цим було натякнула, що можна й підстригтися, аби виглядати охайніше, та він навідріз відмовився).

 — А-а-а, що ти робиш, перестань! — раптом заволав Світ не своїм голосом.

 — Ти чого? — злякалася я.

 — Мило в очі потрапило! — відповів він сердито.

— Ану, без паніки! — я набрала в ковшик чистої води та вилила на його дурноверху голову.  — Добре, далі сам, витрешся рушником, одягнешся і винесеш воду. А я піду посиджу на свіжому повітрі.

***

Коли я вдруге вийшла на подвір’я, уже стояла ніч. Зорі переморгувалися на ясному небі,  місяць дивився на мене, мов чиєсь невсипуще око. Друга десь не було видно. Мені раптом стало так спокійно і добре на душі. Я навіть подумала — а може, мені не варто повертатися додому? Там кредити, відсутність роботи, а ще, як стверджує наш новенький Іван, додалася епідемія та економічна криза. Що мене там чекає? А тут я вже не самотня, маю друзів, виконую важливу місію…

Аж раптом зовсім близько, за стіною, пролунало жахливе гарчання, що скінчилося чимось схожим на сміх божевільної людини. Я здригнулася, але зовсім трішки. 

“Ні, не хочу тут залишатися, — подумала. — Не бажаю стати поживою для котрогось із цих численних чудовиськ…”

Тим часом із хати вийшов Світ з двома відрами води, вилив їх під кущі смородини. Став поруч зі мною, прислухаючись до навколишніх звуків.

 — Там зубатка регоче, — тихо сказала я. За час перебування в охороні вже добре навчилася розбиратись у видах місцевої фауни.

 — Подумаєш. — скривився він. — У неї ноги короткі, стіну не перескочить. Ти собі як хочеш, а я пішов спати.

Я ще якийсь час постояла, милуючись нічним краєвидом, а потім увійшла до хати, замкнувши за собою двері. На столі горіла гасова лампа, Світ лежав, відвернувшись до стіни, закутаний ковдрою. 

Я погасила лампу, роздяглася, лишившись тільки у коротенькій сорочці та пірнула під ковдру. Як завжди, на новому місці якийсь час не могла заснути. Ще й місяць світив у вікно, кидаючи на стелю химерні візерунки — тіні від дерев, а вони хиталися від вітру,  і здавалось, у хаті ще хтось є, окрім нас. Але тепло, чиста постіль і втома після напруженого дня поступово хилили мене в сон. 

Я вже майже відключилася, коли раптом почула дивний звук. Відразу сіла на ліжку, шкодуючи, що не маю жодної зброї. Треба було хоч ножа біля себе класти чи сокиру… Ех, Міро, поганий із тебе вартовий, коли якась проява може тебе забрати прямо з ліжка, теплесеньку…

Тьфу ти, я зрозуміла, в чому справа. Це  Це всього лише хропів Світ. Мені відлягло від серця і водночас я страшенно розізлилася, що він мене так налякав. Яке він має право тут хропіти?

Я зіскочила з ліжка, підбігла до нього і стусонула в бік. Мабуть, дещо не розрахувала сили, бо він підскочив на лежанці і  розгублено втупився в мене.

 — Що сталося? Тривога?

 — Не хропи! — звеліла я.

Він застогнав, знову ліг і накрив голову подушкою.

Я теж вклалася на своє ліжко і майже відразу заснула...

Тільки до кінця дня купуйте книгу "Пройти під веселкою" зі знижкою! А ще хочу нагадати вам про програму лояльності, за якою, купивши вперше одну книгу за повною ціною, ви отримуєте знижку на інші мої твори! 

Вибір широкий, обирайте історію собі до смаку:

Колишній ворог (  романтичний детектив про дівчину, яка приїхала до рідного міста, аби розслідувати загадкові вбивства, а зустріла хлопця, який був її першим коханням);

Ставка на дружину ( любовний роман із життя акторів);

Троє в будинку, не рахуючи дитини ( жіночий роман про материнство і “любовний трикутник”);

Служниця ( пригодницький любовний роман про помсту та кохання);

Чорна королева ( любовний роман із журналістського життя, з нотками гумору);

Два життя ( пригодницький любовний роман про зйомки телешоу “на виживання”);

За стіною ( психологічна драма про жертву і переслідувача) 

Вітер та Соловейко ( романтичне фентезі про кохання, яке врятує світ);

Тисячу років тому. Лицар та королева ( історичний роман про кохання та обов’язок);

Під знаком меча і корони ( романтичне фентезі про боротьбу за владу і непростий вибір);

Містянка ( пригодницьке молодіжне  фентезі про те, що кожен із нас може стати супергероєм).

Додавайте книги в бібліотеку та насолоджуйтесь читанням! 

Мирного вам неба, гарного дня і весняного, оптимістичного настрою! 

Хочу ще раз запевнити своїх читачів, що я з Букнету нікуди йти не збираюся, тому можете сміливо читати всі мої книги і не боятися, що вони раптом зникнуть. 

Книги “у процесі”: романтичний детектив “Колишній ворог” та написаний у співавторстві з Владою Холод  любовний роман “ Фантазії мого президента”!

А в понеділок 27 лютого вийде ще наша з Владою новинка у жанрі історичного  фентезі! 

Підписуйтеся на наші профілі, аби нічого не пропустити! Весна буде яскравою!