— Дівчина, вам сюди не можна.

— Мені скрізь можна.

— Пані…

— Борзова.

Не дурень. Зрозумів одразу, хто перед ним, бачу по очах. Хороша охорона ієрархію не гірше за своїх господарів знає і плітки не оминає. Не відступив, але бажання ставити наступні запитання відпало. Молодець, далеко піде.

Я скидаю з плечей пальто й жестом наказую другому охоронцеві зняти його з мене. Перекинувши довге волосся на спину, повертаю погляд до чоловіка. Запитувати мене він передумав, але і пропустити так просто не може, ковзнувши поглядом по фігурі…

— Сподіваюся, ти не надумав мене облапати… хлопчик? Моєму чоловікові це не сподобається.

Хлопчику років тридцять, я щойно навмисно принизила його, щоб вибити з тієї межі, у яку нахабно ступила, і бачу, як підтискаються чужі губи, але невідривно дивлюся в очі. Я зараз гранично напружена, і якщо моя воля не продавить його силу, мені доведеться дістати пістолет. Ось тільки користуватися ним я не вмію, тому кидаю одним нетерплячим видихом:

— Відійди!

Він не сміє мене зупинити, напевно, про себе обізвавши чортовою сукою. Начхати. Зробивши крок убік, відчиняє двері, і я входжу в просторий напівтемний кабінет.