Згодом виявилось, що челядь у нашому маєтку встає ще пізніше, ніж господарі. Коли ж я із гордим виглядом почвалала до парадного входу, трапився прикрий казус: варта мене не пропустила, бо прийняла за жебрачку! З усією ввічливістю я повідомила, що вони обізнались і що завтра їх духу тут не буде, а їх сім’ям доведеться просити милостиню на вулиці, якщо мене не пропустять. Тоді вартові пригрозили спустити на мене собак, а якийсь хлопчина божився, що якщо я трохи почекаю, він винесе мені окраєць хліба та мідну монетку.

 Таким чином, я повернулась до стратегічного пункту під муром. Я раптом зрозуміла, що існують виняткові обставини, які дозволяють порядній дівчині проникати до маєтку нетрадиційними способами. І тут… почалася злива. Схоже, сьогоднішній день був для мене днем відкриттів! Бо я тут же зробила відкриття, що дертись по сухому камінню абсолютно не так екстремально, як по слизькому і в потоках!

«Зате падати м’яко», – дзявкнув оптимізм. Уже внизу. У багнюці.