Вітаю, мої любі Бубоньки!!!

БОС. АЛЕКС ТА АННА.
ЗНИЖКА - 15%

Спекотно… ніжно… солодко…весело… життєво…
ОБЕРЕЖНО!!! SO HOT !!!.


"Я ТВІЙ БОС!"
(тицяйте по назві книги або картинці  і перейдете на неї)



Уривок:
   «Нахаба! Тиран, якийсь! От влипла! Та ще й власне тіло зрадницьки підводить мене. Я біля нього, як та свічка… Що мені тепер із цим робити? Він мій бос, - між нами нічого серйозного не може бути. І він дав зрозуміти це, коли говорив, що не зустрічається зі своїми підлеглими. Тож… Своє бажання, - треба заховати там, де воно і було раніше… в барлогу – хай спить. Якось же весь цей час воно спало. От і зараз – я все зроблю, щоб так було і надалі. Нема чого западати на власного боса. І хай ця Ольга думає, що завгодно – я не буду його зваблювати. Крапка.
   Готувати каву! Міцну. Гарячу. Солодку.
   Вона знову важко зітхнула, і почимчикувала готувати каву.
   Може всипати отрути?...
   Вона захихотіла сама до себе.
   Ні. Шкода такого красеня,… шкода…
   Вона робила все так швидко, що коли вона принесла йому каву, він здивовано подивився на неї.
   — Смачного. — Анна поспішила вийти, щоб навіть не знати, чи до вподоби, чи ні йому кава. Вона знала відповідь – «ні». Таким, як він завжди недогода.
   — Вона ж не з автомата… правда? — Запитав він, дивлячись їй у слід.
   — Ні. — Не обертаючись, відповіла вона.
   — Ви її самі приготували? — Поцікавився він.
   — Так. Я завжди маю з собою чайничок. Варену каву і цукор. — Вона розвернулася і додала: — Бо…
   — Що? — Його очі сканували її красу.
   — Бо я сама люблю,… Міцну. Гарячу. Солодку… каву. — Її очі спалахнули.
   Він бачив, як в її очах прокидається бажання та первісний інстинкт. Він бажав підійти та поцілувати її.
   — Ваша кава ідеальна. Буду вдячний, якщо ви будете готувати її сама. — Він ледь усміхнувся.
   Анна бачила, як спалахнули його очі, від її слів. Вона могла б присягнутись, що він не думав в ту мить про каву. І їй подобалося так думати, навіть якщо це просто її уява… яка їй до смаку.
   — Добре. — Анна хотіла піти, але він знову її зупинив.
   — Ви не додали випадково… у мою каву отруту? — Його брова злетіла, а кутики губ посмикувалися в усмішці.
   — Не випадково… — Її очі заблищали сміхом і вона додала: — Смачного.
   Він не втримався і широко усміхнувся. Йому до нестями подобалося, як вона поводиться, і те, що вона говорить.
   — Дякую, Анно».

 

А ЩЕ СЬОГОДНІ СМАЧНІ ЗНИЖКИ У МОЇХ КОЛЕГ

Я відчуваю тебе – автор Ліна Алекс

Точка неповернення – автор Ліна Алекс