Продовжуємо боротися і писати

Слава Україні, дорогі читачі!

Не можу повірити, що минув рік відтоді, коли ми з вами прокинулися від сирен, вибухів та з відчуттям повної невідомості: що робити? Ніколи не забуду, як бігала по квартирі збираючи необхідні речі, поки моя дитина мирно спала в своєму ліжечку навіть не підозрюючи, що почалася війна.

Ні, на моє місто в той час не летіли ракети, але вони атакували інші міста нашої країни, і всі ми відчували тоді такий страх і паніку, які, мабуть, не відчували ніколи в житті. Страх за дітей, за рідних, друзів, страх за країну, яка прокинулася у вогні…

"Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені."

Ці рядки, що належать Тарасу Шевченку, на жаль, стали для нас пророчими…

росія нахабно і кровожерливо вдерлася в Україну безжально вбиваючи мирних людей і, перетворюючи наші міста, села, домівки на руїни, на згарища. Ці нелюди принесли розруху і смерть. Вони вбивають, грабують, гвалтують і продовжують знищувати нашу націю. Це триває не рік, не десять років, не сто… Ми чудово знаємо протягом скількох століть тягнеться ця війна, і ми стоїмо. І будемо стояти, будемо боротися, поки не вичистимо нашу землю від цієї погані.

Так, ми досі відчуваємо страх і тривогу, але ми навчилися з ними жити. Так, багато хто виїхав з країни заради безпеки, але активно продовжує допомагати ЗСУ.

Але є і ми з вами. Ми залишилися. Тепер ми чітко знаємо, як діяти і куди бігти під час повітряної тривоги, і, в нас більше не виникає запитання: що робити? Ми знаємо, що будемо боротися, як радив нам знаменитий кобзар:

«Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

Ми обов'язково переможемо. 

А зараз, я хочу повідомити, що новий розділ книги "Випадковий зв'язок" додано! Я продовжую писати для вас і щиро запрошую до цієї непростої історії, в якій випадковий зв'язок між героями виявився міцнішим, ніж вони гадали)

Уривок:

"— Стій, Дене. Я так не можу, — промовляю надломленим голосом відчуваючи, що настав час поговорити відверто. — Ти ж бачиш, що між нами щось відбувається. Це все неправильно. Мене тягне до тебе, сильно тягне, але я так не можу. В тебе дружина, сім'я, і… буде краще, якщо я просто поїду кудись далеко і ми більше ніколи не побачимось, — закінчивши свій монолог я нарешті роблю глибокий вдих. Відчуваю, що починає щипає в очах, але я не можу дозволити сльозам вирватися на волю. 

— Тобто, вся справа в моїй дружині? — Карпенко не відступає. Продовжує пильно вивчати риси мого обличчя, обпікати поглядом темно-сірих вирів.

— Невже це недостатньо вагома причина?

— Але ж тебе до мене тягне? — Він нахиляється зовсім близько, торкається пальцями шкіри на шиї, яка миттєво вкривається мурахами, а тіло одразу пробирає дрібне тремтінням, повністю видаючи мою реакцію на його дотик. — Ми можемо щось вигадати…

— Я не буду твоєю коханкою, — різко обрубую і забираю його руку з викликом дивлячись у вічі. Його зухвала поведінка мене лякає адже це зовсім не в стилі Дениса…

— Хм, ти впевнена? Добре подумала? 

— Впевнена. Що ти робиш? — Він нахиляється так близько, що я шкірою відчуваю його гаряче дихання на собі. Кожен міліметр тіла тремтить, серце вискакує з грудей, а Денис наполегливо продовжує мене катувати.

— А ким ти хочеш бути? 

— Що? — Перепитую я. Боже, моє серце зараз вилетить з грудей, а він далі продовжує з мене знущатися. Притискає своїм тілом до стіни і погляду не відводить. Хоче спопелити, вибрати душу…

— Ким ти хочеш бути для мене, Інно? — Знову повторює своє запитання Ден, але я все одно не знаю, що відповісти..."

AychPzCr Не чужий

eI1JI--P Чоловік на одну ніч

hV8-AACn Врятувати мільйонера