Невже Оскар знов?

Він простяг Мейзі сто кіфів і попросив її вийти не надовго.
- Це що означає? - моя подруга здивовано перерахувала купюри. - Що вам треба?
- Трохи тиші, - тихо відповів він, змусивши мене напружитися.
Я впізнала цей голос, від чого всередині все закипіло. Цього ще не вистачало.
- Оскаре? - крикнула я так, що Мейзі від переляку підстрибнула. - Геть лісом звідси!
- Я сплатив за прийом і маю право на твою увагу. Більш того, тут ваш денний прибуток. А я прошу, лише трохи уваги з боку медика.
– І що в тебе болить? - я схопила мотузку і підійшла до директорського синка.
- Душа, пані лікарко, - скорчив він жалісливу гримасу. – І совість.
- Що тут відбувається? - подала голос Мейзі, яка з подивом спостерігала за нами.
- Все гаразд, - я схопила руку хлопця і спритно начепила на нього петлю з мотузки. - Залиш нас. Сходи, поки що, купи батіг для коней.
- Навіщо, - нічого не розуміючи, запитала подруга. - В нас їх немає?
- До нас завітав жеребець, якого варто провчити, - я з такою ненавистю глянула на свого пацієнта, що він зніяковіло опустив голову. - Він бажає спокутувати гріхи. І він це отримає.

Чекаю на ваші припущення :)