Кожен вдих для мене став отрутою. Мене дико пекло всередині. Закривши рот рукою, на очі виступили сльози. Плач переріс в істерику. Мене всю трусило, і я ніяк не могла заспокоїтись. Піднявшись, Саша хотів підійти до мене, але я відступила крок назад.

– Як? Навіщо? Чому? – схлипуючи запитала я.

– Важкі запитання.

– Що тебе підштовхнуло до цього кроку? Що ти хотів змінити у своєму житті? Чому ти вирішив, що це єдиний вихід?

Запитання з'являлися один за одним в голові. Мені не зрозуміло, чому він вибрав цей шлях, а не поговорити зі мною про свої проблеми? Він стояв за кілька кроків від мене, дивлячись поглядом, повного болю та відчаю.

– Це була звичайна випадковість, яка коштувала мені життя.