"Її чужий, її рідний" — книга у передплаті

Вітаю, мої любі!

Вчора роман "Її чужий, її рідний" пішов у передплату, і я надзвичайно приємно здивована і рада з того, скільки читачів уже продовжили його читати!)

Попереду усе найсмачніше і найцікавіше! Якщо ж ви сумніваєтеся, купувати чи ні зараз, назву принаймні три причини, з яких якнайшвидша передплата — найвигідніша:

1. Так ви зможете певною мірою почуватися співавтором, залишати запитання у коментарях і якнайшвидше дізнаватись відповіді у нових главах (не секрет, що часто читачі своїми запитаннями і роздумами спонукають авторів до тих чи інших сюжетних рішень).

2. Це нагода дізнаватись про події у новинці, щойно вони трапляться, по суті, проживати все разом з героями в числі перших.

3. А ще можливість у платних главах дізнаватися новини авторки (я часто пишу щось важливе у ремарках) та знаходити подарунки.

Якщо ж ці аргументи ще не переконали вас до кінця, даю маленький уривок з однієї з майбутніх глав.

Увага, СПОЙЛЕР:

— Вибач. Просто поясни мені. Я ж відчуваю, що щось є, що це все не просто так.

— Ох вже ця ваша жіноча інтуїція. Дай подумати...

Остап спробував віджартуватись, поводився максимально невимушено і весело, хоч душа була не на місці. Він відсунув своє і її крісла трохи назад, а тоді потягнувся до Миросі, наблизився, залишаючи між ними лічені сантиметри відстані. Вона інерційно виставила між ними кордон — підняла паперову склянку з чаєм, торкнулась губами кришечки, наче зібралась пити.

— Щось нічого не спадає на думку, коли ти так близько. Назву тобі свою ціну іншим разом, — сказав Остап, дивлячись їй у вічі. У душу.

А тоді, не зміщуючи погляду, трішки нахилився і торкнувся губами її пальців, що стискали склянку. Невагомий, ніжний поцілунок на фалангах видався магією, здатною зупиняти час. Він не забирав губ кілька секунд, а ті секунди здалися Миросі вічністю. І вона страшно боялась, що ця вічність закінчиться. Дивилася на Остапа, зовсім забула, про що говорили, що хотіла сказати чи спитати. Серце наче прокинулося від летаргічного сну, кричало: "Гуп-гуп!".

— Тобі час йти, — прошепотів він і повільно відхилився.

Нагадую, книга тут. Запрошую до читання!

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка у фейсбуці