Психологічний роман. Знижка!!!

«КОЛИ НАСТАНЕ ДЕНЬ»
(тицяйте по назві книги і перейдете на неї)

Психологічний роман.
Без вікового обмеження.
 

Книга про людей, які намагаються боротися зі своїми страхами, психологічними проблемами та долають (або не долають) свої проблеми, але від цього не залежить щастя. Якщо з вами поруч саме ті люди – вони приймуть вас з будь-якими «тарганами».


Уривок з книги «КОЛИ НАСТАНЕ ДЕНЬ»

«— Чому ми приїхали сюди? — Повернувшись обличчям до мене, Ліза вдивлялась в глиб моїх очей.

— Купити тобі сукню.

— Що?

Я гадав, що зараз провалюсь через авто… крізь землю. Її очі пропалювали наскрізь. Здається я її розсердив. Тільки чим?

— Навіщо?

— Бо у нас запланована вечеря в ресторані і… коли я вбрався, зрозумів, що не попередив тебе… та й дозвонитись не міг… Тому, вирішив тобі подарувати сукню, в якій ти і підеш зі мною до ресторану. — Я майже скоромовко, затинаючись на декількох словах, виложив все, як на сповіді.

— Дякую, Яне. Проте, я не можу…

— Прошу, зроби мені приємність. Я… навіть не думав тебе чимось образити, чи щось таке. Мені хотілось тобі зробити приємне.

— Я розумію. Проте, я не можу переступити через себе…

— Ми можемо просто увійти до магазину… походити… Я…

— Добре. — Глитнувши, Ліза похитала головою у знак згоди.

— Дякую, Янголе.

Не знаю чому, але мені здалося, що я її змушую. Не знав, що можна змусити купувати сукню. Проте, здавалося, що так і є.

Я вийшов з авто та зачинив дверцята. Допоміг Лізі. Тепер ми мовчки йшли по сходинках до бутика. Увійшовши до нього, до нас одразу наблизилась консультант, але я зупинив її, мовляв, що ми пройдемося та все самі роздивимося, і якщо в цьому буде потреба, покличемо її.

Я тримав руку Лізи і відчував, як вона тремтить та холодіє. Чому? Що не так?

— Яне… — Ліза подивилася на одну із суконь і замовчала.

— Тобі подобається вона?

— Яне, ти бачив цінники цих суконь? — Хмикнула вона, і похитавши головою, важко видихнула.

— Так. Бачив. Я можу собі це дозволити. — Просто відповів я.

— А я – ні.

— Але ж це подарунок від мене. — Я стиснув її пальчики в своїй долоні, а потім глянув у її прекрасні, але сумні очі.

— Добре. Щоб ти хотіла зробити?

— А можна…

— Що?

— Можна за рахунок моєї сукні, ми зробимо дещо інше… Я покажу.

Я не розумів її, але мені було байдуже куди і на що вона хоче витратити гроші. Мені кортіло провести цю ніч з нею, і що б вона не вигадала – я підтримаю.

— Звичайно.

Її очі засяяли і вона з щирою та вдячною посмішкою кинулась мені на шию.

— Дякую, Яне.

— Прошу. Які ідеї?

— Спочатку пішли, а потім я все розповім.

— Добре.

Ми вийшли з бутика і попрямували до магазину. Ліза узяла візок, і подивившись на мене, промовила:

— Бери те, що тобі до смаку. Те, що любиш ти.

— Гаразд. — Я, все так само, не розумів в чому справа, але робив, як вона хотіла. — Тоді і ти.

— Добре.

Ми йшли з візком по рядках, набиваючи його різноманітим провіантом. Коли Ліза опинилась там, де м’ясні продукти, я гадав, що вона скупить все, але вона подивилась на мене, наче запитуюючи – «можна?»

Я хитнув головою.

— Вперед. Бери все, що душа бажає.

Янгол обдарував мене посмішкою та цілунком у щічку. Мене знову залоскотало у грудях, а серце забило у шаленому ритмі. Її губи на моїй шкірі. Це Рай. Тепло її поцілунку розливалося на моїй шкірі… під моєю шкірою… на руках з’явилася «гусяча шкірка».

— Дякую, Яне. — Вона потягнулась до салямі, а потім глянувши через плече на мене, промовила: — Обіцяю, що після мого задуму, ти відчуватимеш себе неймовірно гарно.

Те, з якою радістю та впевненістю вона це говорила, я не міг не вірити її словам.

— Ти ціла загадка, Лізо.

— І дивакувата.

— Зовсім ні. Ти ще мене не знаєш. — Прошепотів я, але вона все одно почула.

— Хочу пізнати краще. — Посміхнувшись, Ліза торкнулась моєї руки і додала: — Прямо зараз і почнемо. — В її очах була радість, яка зазвичай присутня в очах дітей. Я ловив свій кайф, дивлячись у них».

Моя сторінка на Букнет *** Моя група фейсбук *** Моя сторінка на фейсбук *** Мій інстаграм