Повернення: Без права на свободу/перший анонс :-)

Всім доброго вечора :-) Вирішила зробити перший анонс до новинки "Повернення: Без права на свободу" (сподіваюсь у березні відбудеться прем'єра історії).

***

Сон до кінця не пройшов. Піднявшись на ліктях, поглянула на годинник: п’ята ранку.  Застогнавши, прилягла та, втупившись у стелю, боялася знову заснути. Через годину вона повинна вийти з дядьком Міллером у море ловити рибу. Лише подумавши про цей запах, скривилася. Вона ненавиділа порт, в якому перемішувався запах риби, тютюну та немитих людських тіл. Проте любила шхуну містера Міллера, в’язану шапку, якою намагалася сховати своє довге, хвилясте, темно-каштанове волосся та зустрічати схід сонця в морі. Навіть не дивлячись на свій страх перед водою, кожний раз переборювалася себе, щоб допомогти чоловіку. Море здіймало спогади й кидало душу немов на скелі під час лютого шторму, один погляд у безодню змушував серце битись повільніше та затримувати подих. Суміш запахів занурювала у спогади настільки сильно, що здавалось, ніби це все знову було наяву. Але вона з цим жила, навчилась жити, кожного разу переживаючи все знову і знову…

***

***

— Нарешті дочекався тебе, Ліззі! — пролунав ззаду чоловічий голос.

Вона оглянулася й, кілька хвилин оглядаючи вродливе, колись рідне чоловіче обличчя, вдихнула на повні груди.

— Ти знайшов мене? — прошепотіла, й чоловік піднявся на сходинку, став навпроти неї.

Елізабет підняла голову. Він забрав пасмо волосся з її обличчя й провів пальцем по щоці.

— Це дійсно ти, — сказав у вуста.

Елізабет нахмурилася й відштовхнула його від себе. Він похитнувся, проте не зрушив з місця.

— Так, це я, Адаме, — закричала й нервово почала кусати губи.

Він насупив брови, стиснув вуста та, взявши її за лікоть, сам відкрив двері та обережно штовхнув її всередину.

— Я приїхав за тобою! — сказав і ввімкнув світло.

Елізабет озирнулася й, поглянувши в його блакитні очі, промовила:

— Даремно приїхав!