Знижка на таємничу історію кохання.

Вітання усім!!!

Щиро сподіваюся, що усі в теплі та безпеці. Сьогодні хочу вас запросити до історії Нестора та Злати.

" Морок. Закохатися в темряві".

                Морок. Закохатися в теемряві

УРИВОК.

Піднявшись Романов подався у свій кабінет. Увімкнув комп’ютер і відразу ж увійшовши в одну зі соцмереж, почав шукати Злату Стоцьку.

Дівчат з таким прізвищем та іменем виявилося досить багато. Переглядав кожну сторінку, доки в кабінет не заявився начальник безпеки.

Чоловіки потиснули руки один одному, й Романов вказав чоловікові на крісло навпроти.

— Присідай, Романе. — Він суворо глянув на чоловіка навпроти. — Я так розумію, ти не знайшов дівчину, яку я тебе просив знайти.

— Ні. — Лиш зітхнув лисий чоловік. — Несторе Дмитровичу, ти ж розумієш, що ми практично привида шукаємо.

Романов хмикнув і спершись на спинку крісла, заклав руки на грудях.

— Не привида, а досить привабливу, та реальну дівчину. Її звати Злата Андріївна Стоцька. Донька Андрія Стоцького.

— Міністра?!! — З недовірою уточнив Роман.

— Його самого. — Запевнив Нестор, холодно додавши. — У тебе сімдесят вісім годин. Як тільки вони спливуть, хочу бачити всі дані на цю дівчину, місце проживання та роботи. З ким зустрічається, і всі дрібні деталі її життя.

— Несторе, часу замало. — Наголосив начальник безпеки.

— Романе, достатньо. Тепер ти знаєш кого потрібно шукати. Вперед. — Лиш холодно відмахнувся Романов.

Чоловіки ще обговорили кілька дрібних нюансів, і начальник безпеки поїхав.

Нестор продовжував сидіти за столом. Погляд наштовхнувся на їхнє з Діаною весільне фото, що стояло на полиці між книгами. Раніше не помітив його. Якось не до того було, адже останнє судове засідання відбулося два тижні тому. Хоча чоловік ще досі приходив до тями. Діана з милої та невинної, перетворилася просто на гарпію. Мабуть, такою і була завжди. Дивно, як він цього не помічав раніше.

Вимагала у нього пів клініки, будинок, дворівневу квартиру, а також право на подаровану його бабусею квартиру у центрі столиці. Це помешкання більше скидалося на музей, і дороге чоловікові, як пам’ять. Вдалося Діані відсудити не багато. Лиш авто, аліменти, на три роки утримання, та студію у центрі столиці.

Нестор не міг впізнати у дружині ту жінку, на якій одружився десять років тому. Вона вважала, що мала право так поводитися, адже чоловіка часто не було вдома, а їй потрібні, увага, романтика і все інше. Чого в неї по суті ніколи не було.

Мабуть, частково Діана мала рацію. Романов мав часті відрядження частенько затримувався на роботі, але у кожне своє відрядження кликав її зі собою. Діана ж була надто зайнята, аби їхати з ним.

Чоловікові ж не вистачало дружини, бажав її підтримки. Вже зараз не розумів, було це кохання чи звичка, але за ці десять років він жодного разу не зрадив їй, навіть в думках нічого схожого не мав, хоча були, і нагода, і можливість. Не можна сказати, що в них в сім’ї все було ідеально, інтимну чоловікові не вистачало, але він мирився з тим, що було.

Після чотирнадцятого березня все змінилося кардинально, Нестор розважався на повну. Та вже через місяць, зрозумів, що це не його. Секс без почуттів не приносив задоволення, це виглядало якось штучно не справжньо. Не хотів так. Бажав тонути в обіймах коханої жінки. Хотів цю незнайомку з дороги.

 Також запрошую до нової історії кохання.

                           "Ти вже належиш мені"

УРИВОК 

— Вийдіть, будь ласка. Мені потрібно заспокоїти дитину.

— Взагалі-то, це мій малий, адже я для садка вже задорослий. — Напружено заявив Лев.

Олена на мить закрила очі, й вдаючи байдужість повторила.

— Все одно вийдіть, я віддам вам Марка, коли він заспокоїться. Чи ви й далі збираєтеся стояти, та дивитися як він плаче?

Лев зиркнув на неї холодним поглядом, зміривши з ніг до голови, але мовчки покинув роздягальню.

Олена видихнула. Тіло помітно тремтіло. — Аж ніяк не сподівалася побачити цього чоловіка тут. Повільно приходила до тями. Він сказав, що це його син, отже... В нього діти та дружина. — Боже як соромно? Я переспала з одруженим. Була готова розплакатися, але потрібно заспокоювати Марка. Розповідала малому, що у мами, мабуть, не вийшло приїхати, адже його сестричка дуже маленька, тому мама їй потрібна більше. Обіцяла скинути відео мамі Марка, аби вона мала змогу побачити виступ сина.

Через п’ятнадцять хвилин заспокоїла хлопчика, й одягнувши вивела в коридор до чоловіка.

— Леве Даниловичу, я на перед перепрошую. Я не маю жодного права вам вказувати, але наступного разу, дотримуйтеся обіцянок даних дитині, аби не травмувати дитячу психіку. — Подала чоловікові подарунок. І коли він звівши брови дивився на неї, холодно добавила. — Гарного продовження свята. І не забудьте, що завтра ми чекаємо Марка в садочку.

Повернувшись хотіла піти. Та вже за секунду, відчула як міцна рука чоловіка, стиснулася на її руці вище ліктя. Налякано глянула спочатку на чоловіка, а потім на свою руку, яку міцно тримав він.

— Нам потрібно поговорити. — У пів тону холодно прошипів.

— Я так не вважаю. — Приховуючи шалені емоції, відмахнулася, й хотіла забрати свою руку, та хватка лише стала міцнішою.

— Це мені потрібно. — Нахилившись процідив крізь зуби, а тоді попередив. — І без фокусів, бо твої витівки матимуть свої наслідки.

— Це, що погроза? — Роздратовано запитала, намагалася забрати свою руку, й потерпала аби ніхто з колективу не побачив цього.

— Попередження. — Прошипів ледь не на вухо.

По тілу прокотився мороз, відізвавшись онімінням в пальцях ніг, та показувати свій страх не збиралася.

— Це погроза, і вона теж матиме свої наслідки. — Фиркнула, й таки висмикнула свою руку з його сильної руки, подалася з роздягалки.

                              Ти вже належиш мені

                             Приємного читання!!!!!

Вдячна за підтримку та проживання історій разом героями!!!