― Цю хочу! — похмурий погляд впивається в мене, викликаючи тремтіння.

— Але... але... ефенді Кадір... ця дівчина. Вона не продається. Вона для вашого дядька.

― Назви ціну!

Чорні очі спалахують яскравим червоним полум'ям. Моє серце падає у п'яти. Видно, даремно я закликала долю допомогти. Ця людина точно не той, хто здатний на жалість та співчуття.

— Не можу…

― А як щодо твого нікчемного життя? ― повертається до торговця. — Врахуй. Я її хочу, і я її отримаю у будь-якому випадку. А ось чи залишишся ти живим і здоровим — інше питання. Скажеш дядькові, що не пережила дорогу!

— Як забажаєте, ефенді, — низько кланяється тремтячий торговець.

Але чоловік уже не дивиться на нього.

— Ходімо! — байдуже кидає і повертається спиною. Й мені не залишається нічого іншого, як слідувати за ним.

"Можу щезнути, як сон"

В той день він дуже різко відчинив двері кафедри. По-моєму з ноги. І в приміщенні одразу стало тісно. Цей хлопець заповнював весь об’єм, у який потрапляв. Як вода. Або коти.

Якби йому не вистачило для цього зросту й атлетичної статури, він би все одно заповнив все непереборною харизмою і нахабством.

Артистично відкинувши пасмо білявого волосся з лоба, він поблажливо подивився на мене і сліпучо посміхнувся.

- Я прийшов.

#Один_владний_герой

#одна_проста_дівчина

#одна_дитина_не_дуже_потрібна_батькам

Що їх пов'язує, що було, що буде, на чому серце заспокоїться?

Читайте і відчуєте все, що і ці троє. І в кінці порадієте за них.

"Хіпі та бовдур"

Ділан лише мимохідь глянув на чергову кралю, що вистрибнула на сцену. Проте щось прикувало його погляд.

А нічого така! Витончена, гнучка і чимось невловимо приваблива.

Може прихованим під маскою обличчям? Чи такими спокусливим рухами?

Незнайомка чуттєво притиснулася до пілону. І Ділану захотілося опинитися на його місці. Хитнув головою, проганяючи морок. Що це з ним? Що за реакція на якусь лялю?

Струнка ніжка обвила пілон. Танцівниця томно зітхнула, ніби опинилася в чоловічих обіймах.

Вона не ПРОСТО танцювала. Ловила кайф від своїх же рухів. Це зачаровувало!

Дивний неспокій завирував в серці. Погляд знову зачепився за фігурку, яка здалася надто знайомою.

Цей вигин талії, стрункі ніжки. І ця родимка на стегні. Він не раз цілував таку і саме в цьому місці у...

Ні, цього не може бути!

"Згадай, щоб забути"

– Хто ти і нащо вкрав мене з мого весілля? – кусає нижню губу, як завжди робила, коли хвилювалась.

– Ти зовсім мене не впізнаєш?

– Звісно ні! – сердито тупає ніжкою в крихітній туфельці. Другу десь загубила, поки я ніс її на плечі. – Відпусти мене негайно!

– Вибач, Стасю, не можу!

– Я не Стася! Ти помилився!

– Я, Стасю, не помиляюсь. Жорстоко помилилась ти, коли погодилась вийти за Петренка.

– Це не твоя справа!

– Сідай в машину!

– Коли ти мене відпустиш?

– Коли ти все згадаєш!

Ігор “Кажан” повертається з війни і дізнається, що кохана дівчина виходить заміж за його друга. Тільки Ігор знає, наскільки той небезпечний, та що ретельно приховує від нареченої. Не знайшовши іншого виходу, він викрадає Стасю просто з весілля, щоб вберегти її та допомогти пригадати страшну таємницю минулого

А ось Ліка Радош потішила нас другою часинкою дилогії про Богдану))))

"Повернись у моє життя"

Чимало помилок зроблено в минулому. Непорозуміння, сварки та трагедія роз'єднали нас. Я не змогла впоратись, не змогла пережити все... я здалась, зламалась і пішла...

Здавалося б усе залишилось в минулому. Я начебто впоралась й готова йти далі. Та зустріч з колишнім, знову перевертає мій світ...

"(не)дивитися (не)піддаватися (не)думати"

— Рандомно вибираємо номер школи, — нахиляється через стіл друг, хитро примружуючись, — переводимося туди та спокушатимемо найзатятішу заучку. І хто першим закохає її у себе, — хитро примружується, — матиме три бажання.

— І в чому прикол? — ідея цікава, але все ж таки. Таке можна і в нашій школі зробити. — У мене гарненьке обличчя, сам знаєш.

— Ні-і, — хмикає. — Ти забудеш, що у тебе родаки депутати. Про круті тачки, водіїв і так далі.

— Окуляри, лахи з ринку, — спалахую ідеєю. Родакам справи немає до того, як і де я навчаюсь. — Зараз же наберу секретаря тата, нехай готує документи на переведення.

Обкладинка від Даринки Новицької