Привіт, усім красуням))) 

На нашій платформі є кілька авторів книги яких люблю читати))Вони відрізняються легкістю, гумором, гарною мовою та просто кайфом від читання)) Нещодавно я розповідала про книгу, від якої просто у захваті тут. А сьогодні поділюся враженнями про книгу іншої колеги .

Початок непростої історії кохання бере ще з часів студентства героїв. Флірт, гумор, пристрасть. Вони молоді, палкі і щасливі. До нестями закохані. Перед ними відкриті всі стежки. Що може піти не так? Можливо власна справа, яка знищить кохання? Або недруги, котрі постараються усе зруйнувати?

Бізнес, який пара починає створювати замість скріпити їх стосунки, навпаки, усе руйнує. І постає питання, хто вони одне одному: наречені, коханці, вороги, партнери чи просто друзі? Чи можна бути разом далі тоді, коли життя ставить підніжки?

Це все про книгу:  “Кохання (не) забути. Заручені долею”

Це службовий роман, історія про фіктивні стосунки.

Чи легко викинути з серця почуття?

Уривок:

— Привіт, — хоч намагалася здатися веселою, нічого не виходило. То й не буду старатися. — Чому ти тут?

— Привіт. Я хотів у тебе дізнатися, чи ти не проти... Ну, щодо мене і Лілі, — його голос звучав схвильовано. Втім, він і виглядав таким. А мене охопила хвиля ще гіршого розпачу і болю. Здалося, це просто якась насмішка. Знущання. Персональний вид катувань.

— Чому я маю бути проти? Ти вільний, — в мене зараз зупиниться серце. І хай би. Це просто нестерпно.

— Просто я хочу переконатися. Щоб не було непорозумінь і образ, як минулого разу. 

— Це непрофесійно. Ми ж лише колеги і друзі. Які образи? — здавалося, неволею прозвучало таки з сарказмом.

— Яро, я зараз не про професійність. Якщо ти проти, то я... 

— Дене, чого ти від мене хочеш? Нащо ти прийшов насправді? Щоб спитати в мене, чи щаслива я, що хлопець, якого кохаю, в черговий раз знайшов мені заміну? Безмежно щаслива! Ти вирішив добити мене? — сльози врешті з'явиличя на повіках, але я миттю проковтнула їх, не бажаючи здаватися слабкою.

— Яро, я ж лише... Хвилююся за тебе. Ми разом вирішили так, але це все... Важко дуже, — він теж нервував, але мені зараз було чхати на його почуття.

— Я прекрасно знаю, що ми вирішили. І я намагаюся вести себе відповідно. І мені це вдається, поки ти не починаєш дитячий садок! А зараз іди, Дене! Просто йди звідси. На тебе чекає Ліля. Побачимося на роботі, — я закрила двері перед його носом і крізь сльози дивилася у вічко. Він ще кілька хвилин стояв перед моєю квартирою, ніби збираючись знову натиснути на дзвінок. Але не зробивши цього, пішов геть. 

Клятий День Закоханих.

читати книгу

Відстежувати сторінку авторки