Привіт, мої Бубоньки!

Я до вас з рекомендацією книги, яка не залишить вас байдужою 10000%!
Це історія, де є все, що я так люблю: бос, кохання, флірт, емоції на межі. Це книга, від якої неможливо відірватися. Яскраві описи, палкі діалоги, пристрасть між героями з першої сторінки…

Початок доволі нетиповий - герої вже знайомі, вони студенти, вони пара і вони дуже щасливі. Насолоджуються кожною хвилиною свого кохання. Разом проти всього світу.
Але щось йде не так. Бізнес, який вони створюють разом, замість того, щоб об'єднати їх ще більше, лише відштовхує одне від одного. Суперечки, непорозуміння, сльози…
Що стане далі? Хто вони одне одному - наречені, коханці, партнери чи лише друзі? Який шлях вони оберуть? І чи зможуть бути разом?
Я з радістю рекомендую цю книгу до прочитання всім своїм читачам, які люблять небанальні історії, несподівані повороти, геть не платонічне кохання, гумор і драму. 

Книга 
“Кохання (не) забути. Заручені долею”
від моєї подруги Юліанни Бойлук:

Анотація:
Наші стосунки, які розпочалися на першому курсі універу, здавалися нам міцнішими за кригу. Коли ми вирішили побратися, ні крихти не сумнівалися в своєму рішенні. А потім все полетіло шкереберть. Скасовані заручини. Розбиті мрії. Спільний бізнес. І обіцянка ніколи не згадувати про минуле. Тепер ми лише шеф і його перша заступниця. Забути наше пристрасне кохання можна, правда ж? Але що, як ми заручені самою долею?

Тут буде і службовий роман, і фіктивні стосунки, адже мова про двох закоханих, які вирішили не бути разом. Чи легко викинути з серця почуття?


Уривок:
— Привіт, — хоч намагалася здатися веселою, нічого не виходило. То й не буду старатися. — Чому ти тут?
— Привіт. Я хотів у тебе дізнатися, чи ти не проти... Ну, щодо мене і Лілі, — його голос звучав схвильовано. Втім, він і виглядав таким. А мене охопила хвиля ще гіршого розпачу і болю. Здалося, це просто якась насмішка. Знущання. Персональний вид катувань.
— Чому я маю бути проти? Ти вільний, — в мене зараз зупиниться серце. І хай би. Це просто нестерпно.
— Просто я хочу переконатися. Щоб не було непорозумінь і образ, як минулого разу. 
— Це непрофесійно. Ми ж лише колеги і друзі. Які образи? — здавалося, неволею прозвучало таки з сарказмом.
— Яро, я зараз не про професійність. Якщо ти проти, то я... 
— Дене, чого ти від мене хочеш? Нащо ти прийшов насправді? Щоб спитати в мене, чи щаслива я, що хлопець, якого кохаю, в черговий раз знайшов мені заміну? Безмежно щаслива! Ти вирішив добити мене? — сльози врешті з'явиличя на повіках, але я миттю проковтнула їх, не бажаючи здаватися слабкою.
— Яро, я ж лише... Хвилююся за тебе. Ми разом вирішили так, але це все... Важко дуже, — він теж нервував, але мені зараз було чхати на його почуття.
— Я прекрасно знаю, що ми вирішили. І я намагаюся вести себе відповідно. І мені це вдається, поки ти не починаєш дитячий садок! А зараз іди, Дене! Просто йди звідси. На тебе чекає Ліля. Побачимося на роботі, — я закрила двері перед його носом і крізь сльози дивилася у вічко. Він ще кілька хвилин стояв перед моєю квартирою, ніби збираючись знову натиснути на дзвінок. Але не зробивши цього, пішов геть. 
Клятий День Закоханих.

читати книгу
Відстежувати сторінку авторки