Любі мої, сьогодні діє максимальна знижка на книгу Легенда для боса. Запрошую вас поринути в легу історію з нотками гумору!)

Ловіть уривочок:

- На роботі я все одно викатиму, - Вероніка обережно відійшла на крок.

- Викатимеш знову – звільню!

- Справді?

- Не сумнівайся.

- Гаразд, - зітхнула гучно, - то нам довго чекати? А я зголодніла.

- Ти ж там набрала печива та батончиків на десятьох, - усміхнувся Захар.

- Я хочу картоплі, - Вероніка кивнула головою в бік ділянки та підморгнула.

- Пюре, фрі, запечену? – почав глузувати Захар.

- В мундирах на вугіллі.

Захар прослідкував за її поглядом, вигнув здивовано брови та голосно присвиснув. Сказати, що він виглядав здивованим, - не сказати нічого. Але сині очі блистіли не лише спантеличенням, у них вбачалося глузування. Це ще більше дразнило Вероніку та підштовхувало здійснити задумане. Вона мало думала про наслідки, або ж про враження, яке справить на Захара. Хотілося змусити його роззявити рота і від подиву, і від захвату водночас.

- Не дивися на мене так, наче я захотіла марципанів у відкритому полі, - закотила очі Вероніка, а тоді пройшла повз нього, зачепивши плечем.

- Обережніше, а то знову скажеш, що постраждала ти.

- Ох, то ти пам’ятаєш нашу першу зустріч.

- Тебе неможливо забути.