Розумію, що після звільнення справді сумуватиму за шумом кавових машин, за неповторним ароматом та жартами Маріси. Звичайна робота в нормальному колективі припала мені до душі, однак я сумую за дітьми та уроками з ними. Немає нічого крутішого за те, як дитина вивчає щось нове, ідеально виконує завдання і від радощів плескає в долоні. Мені подобалось вчителювати, справді.

 

— Маргарито, де ти літаєш? Дивись, який імпозантний красунчик до нас завітав на каву. Якщо ти не візьмешся за нього, чайовими не ділитимусь.

 

Так, точно, потрібно зібратися з думками.

 

Підходжу до столика і завмираю, бо обличчя чоловіка навпроти мені занадто добре знайоме. Ненадовго втрачаю дар мовлення, бо його присутність тут навряд чи випадкова.

Продовження ЧУЖЕ ЗАВЖДИ КРАЩЕ сьогодні опівночі!