Привітусики, дорогенькі!

Новий розділ вийде завтра, бо з цими перебоями світла сьогодні не встигла його дописати. А поки ви чекаєте, тримайте цікавенький спойлер майбутнього розділу.

Спойлер:

— Щось не так? — Намагаючись приховати пережите напруження, спитала Джудіт.

— Та-а-ак, — Алан трохи примружився і випустив сигаретний дим в сторону. — Ти дивно поводишся.

— І в чому ж моя дивина?

— Крім того, що ти вчепилася в лавку так, ніби я її в тебе зараз вкраду? — Він глянув на сигаретку, та майже дотліла, а потім на зведену сестричку. — Дай подумати. Я сиджу тут вже майже п’ять хвилин, а ти навіть не спробувала перепросити за те, що ледь на мене не повісила.

— Ти ж не перепросив у мене, за те що при всіх викинув мене в океан. — Відрізала Джудіт, демонстративно опустивши погляд в книгу.

— Так само як і ти не перепросила за те, що при всіх послала мене у фалічному напрямку. Тож один-один, мала.

— Ми, що, серйозно зараз міряємося хто в кого і скільки разів має вибачення просити? — Джудіт ледь стримала цю роздратованість у голосі, яка майже рвала їй горло, бажаючи вирватися назовні. “І чого я тільки так збісилася?”.

— Нам навіть мірятися не треба, обидва знаємо, що ти мені винна. І якщо на попередні грубості я ще можу заплющити очі, то на останній прикол — ні.

...Далі буде...

А на цьому поки все, дорогенькі,
дякую, що ви зі мною і...

...ще побачимося,
ваша Ві ❤