4 шаленІ ІсторЇ Кохання 4 босІв 

Вітаю, мої любі Бубоньки!!!

4 ШАЛЕНІ ІСТОРЇ КОХАННЯ 4 БОСІВ 

(КНИГИ НЕ ПОВ'ЯЗАНІ МІЖ СОБОЮ)

Спекотно… ніжно… солодко…весело… життєво…
ОБЕРЕЖНО!!! SO HOT !!!

КНИГА ТУТ
(тицяйте і перейдете на  книгу)

УРИВОК
«Роман увійшов до офісу, і запитавши у Кіри чи приходив хтось на співбесіду, - отримав відповідь «так». Роман втягнув носом… аромат полуниці відгукнувся у ньому згадками про неймовірну ніч… про його полуничну Зеленооку красуню.
   Любове… Любове… Ти скрізь мені ввижаєшся…
   Проходячи повз кабінету Міли, Роман очманів. Невеличка шпаринка – відкривала перед ним дивовижну картину. Він приріс до місця, де зупинився. У нього мову відібрало. Єдине, що він міг так це шкіритися на усі тридцять два зуби.
   Любов! Оце так сюрприз! Вона в його офісі!
   Роман хотів увійти, але узявшись за ручку… все таки зупинився. Краще буде, якщо вона зайде до його кабінету.
   Так. Саме так.
   Роман швидко закрокував до свого кабінету на другому поверсі. Увійшовши до нього, він всівся у крісло і набрав на мобільний Мілу. Попрохавши її, привести потенційну працівницю до нього в кабінет, Роман відкинувся в кріслі і чекав… чекав…
   Як? Як таке взагалі могло статися?! Полуничко… Ти тут.
  Хтось постукав у двері і нерішуче зайшов. Роман сидів у кріслі, розвернутому від стола.
   — Можна?... — Нерішуче промовила Любов, і увійшовши до кабінету, зачинила двері.
   — Так, прошу. Сідайте. — Роман намагався не видати свого голосу, тому додав краплинку хриплуватості.
   — Дякую.
   Любов обережно пройшла до столу.
   Роман видихнув, і розвернувши крісло, промовив:
   — Привіт, Полуничко. — Самовпевнена та задоволена усмішка осяяли його обличчя.
   — Романе?! — Любов ошелешено дивилася на хлопця і не могла повірити своїм очам. — Ти мій бос?!
   Роман дивився на Любов, а в пам’яті спливали фрагменти їхньої шаленої ночі.
   Все треба повторити… все.
   — Так, Полуничко – Я ТВІЙ БОС! — Він вимовив все чітко, не припиняючи усміхатись.
   — Ні. Ні. І ще раз ні! — Любов похитала головою, наче гадала, що він міраж.
   — Так. Так. І ще раз так! — Засміявся Роман, підходячи до неї.
   Любов зробила крок назад, але це їй не допомогло. Його руки обхопили її талію, стискаючи владно… наче підкорюючи…
   — Відпусти! Негайно! — Вона уперлася долонями об його груди і знову промовила: — Відпу…
   Слова загубилися у його губах.
   Роман не вагаючись, підхопив Любов і посадив на стіл, не припиняючи цілувати її.
   Молодець, дівчинко… молодець. Відповідай мені…
   Любов забулася навіщо вона тут… Губи Романа вибили усі думки, окрім однієї – «я скучила». Вона відповідала з жадібністю, несамовито… ні про що не думаючи…»


"КНИГА ТУТ"
(тицяйте і перейдете на  книгу)



УРИВОК

   «Нахаба! Тиран, якийсь! От влипла! Та ще й власне тіло зрадницьки підводить мене. Я біля нього, як та свічка… Що мені тепер із цим робити? Він мій бос, - між нами нічого серйозного не може бути. І він дав зрозуміти це, коли говорив, що не зустрічається зі своїми підлеглими. Тож… Своє бажання, - треба заховати там, де воно і було раніше… в барлогу – хай спить. Якось же весь цей час воно спало. От і зараз – я все зроблю, щоб так було і надалі. Нема чого западати на власного боса. І хай ця Ольга думає, що завгодно – я не буду його зваблювати. Крапка.
   Готувати каву! Міцну. Гарячу. Солодку.
   Вона знову важко зітхнула, і почимчикувала готувати каву.
   Може всипати отрути?...
   Вона захихотіла сама до себе.
   Ні. Шкода такого красеня,… шкода…
   Вона робила все так швидко, що коли вона принесла йому каву, він здивовано подивився на неї.
   — Смачного. — Анна поспішила вийти, щоб навіть не знати, чи до вподоби, чи ні йому кава. Вона знала відповідь – «ні». Таким, як він завжди недогода.
   — Вона ж не з автомата… правда? — Запитав він, дивлячись їй у слід.
   — Ні. — Не обертаючись, відповіла вона.
   — Ви її самі приготували? — Поцікавився він.
   — Так. Я завжди маю з собою чайничок. Варену каву і цукор. — Вона розвернулася і додала: — Бо…
   — Що? — Його очі сканували її красу.
   — Бо я сама люблю,… Міцну. Гарячу. Солодку… каву. — Її очі спалахнули.
   Він бачив, як в її очах прокидається бажання та первісний інстинкт. Він бажав підійти та поцілувати її.
   — Ваша кава ідеальна. Буду вдячний, якщо ви будете готувати її сама. — Він ледь усміхнувся.
   Анна бачила, як спалахнули його очі, від її слів. Вона могла б присягнутись, що він не думав в ту мить про каву. І їй подобалося так думати, навіть якщо це просто її уява… яка їй до смаку.
   — Добре. — Анна хотіла піти, але він знову її зупинив.
   — Ви не додали випадково… у мою каву отруту? — Його брова злетіла, а кутики губ посмикувалися в усмішці.
   — Не випадково… — Її очі заблищали сміхом і вона додала: — Смачного.
   Він не втримався і широко усміхнувся. Йому до нестями подобалося, як вона поводиться, і те, що вона говорить.
   — Дякую, Анно».


 «КНИГА ТУТ»
(тицяйте і перейдете на  книгу)


УРИВОК
« — Знаєш чому, мене так здивувало твоє ім’я, Єво?
   — Чому ж? — Вона наблизила своє обличчя до його і вловила аромат туалетної води. Приглушені нотки деревини, мускусу… справжнього чоловіка.
   — Бо я, - Адам. — Він усміхнувся і подивився на її декольте. — Ну, Єво… яблуко приготувала?
   — Тебе звати Адам? Реально? — Вона мило засміялась. — Адам, ти вже грішиш… підійми очі.
   — О, Єво… Відчуваю себе в Раю.
   — Вибач Адам, але зараз… я маю працювати і…
   — І?
   — І чекати на нового боса.
   — Приємно познайомитись. — Адам простягнув їй руку і усміхнувся».


«КНИГА ТУТ»

(тицяйте і перейдете на  книгу)


Уривок:
«— От я все гадаю, як я дозволила малознайомому хлопцю повести мене в ліс посеред ночі?! — Сара засміялась, але реально замислилась над цим.

— Ти знаєш, я щойно сам про це подумав. Коли в мене буде донька, я їй розповім, як ми познайомились з її мамою, але скажу, що по лісах з незнайомим хлопцем блукати не слід. Я просто відпадний, тож логічно, що ти закохалася в мене одразу і зрозуміла, що я хороший і не повів тебе у ліс, щоб звабити.

— Так і розповіси?

— Майже. Останнє слово заберу.

— Тож, я вже закохана в тебе?

Він зупинився, і притиснувши її до себе, промовив:

— А як же.

— І у нас буде донька?

— Сто відсотково.

— Тобто, ти в мене вже теж закохався?

Вони дивились одне одному у вічі і він серйозно відповів:

— Так.

Сара гадала, що її серце вистрибне з грудей. Його очі говорили те, що щойно промовили губи. — Вау.

Він посміхнувся і ніжно поцілував її пухкі губи. — Ми прийшли, але нам треба піднятися на цю гірку. — Він посвітив ліхтариком знизу верх. — Готова?

— Так.

Він тримав її руку і вони разом долали крутий підйом. Вийшовши на вершину невеличкого пагорбу, Даниїл вимкнув ліхтарик.

— Подивися вгору.

Вони обоє підняли голови. Зіркове небо… жодної хмаринки і сяйво місяця. Неймовірна краса. Тиша природи, яку заповнюють цвіркуни та дикі нічні птахи заворожували своїм буттям. — Це нереально гарно. — На видиху промовила Сара.

— Сядемо?

— Так.

Він допоміг їй сісти і всівся сам. Їхні ноги гойдалися з пагорбу, проте це ніяк не було ризиком.

Даниїл відкинув голову назад і заплющив очі. Він був впевненим, - ця ніч змінить його життя. Таких, як Сара він ще не зустрічав. Краса; дотепність; жага до швидкості та чогось незвіданого. Нереальна дівчина, яка змусила його відчути в грудях те, що так давно спало – щастя.

Сара задивилася на нього, і в цю саму мить, вирішила, як проведе цю ніч і в чиїх обіймах зустріне світанок.

Даниїл розплющив очі і повернувся у бік Сари. Вона розчервонілась, коли її застукали на гарячому.

— Що, Принцесо… гадаєш, як мене звабити в цьому самому лісі? — Він засміявся.

— Твоя ямочка на щоці та неймовірний фейс спонукають мене до дій, про які ти говориш. Тож…

— Все таки мій фейс – відпад?

— Ще й який - відпад!

Сміх прокотився пагорбом, гублячись в неймовірній ночі.

— Поїмо?"

Сторінка Букнет ***** Інстаграм ***** група Фейсбук ***** Сторінка Фейсбук