Привіт, любі мої!

Виклала усі легенди оповідання "Лігво змієве" окремим розділом-бонусом. Заходьте :)

А нижче - остання легенда, про змію Шкарапею. 

Змій хихотнув, золота голова розвернулася, кільця зашурхотіли, звиваючись, геть. Софія з відчаю закрила очі кулаками… в пам'яті зринули рік тому прочитані рядки.

— На Окіяні, на острові Буяні камінь лежить, на ньому руно розстелено, всередині спочиває змія-цариця Шкарупея. Іменем Шкарупеї заклинаю повзучих, шиплячих, двоязиких, свободу відбираю, на волю не пускаю!

Страшне шипіння перебило й оглушило, але Софія договорила закляття до кінця. Наступної миті її обвили й здійняли вгору холодні кільця. Золоті очі загорілися пекельним вогнем.

— Сказилас-ся??

У цариці змій багато імен: Шкарапея, Шкарупея, Скарапея, навіть Прасковея. 

Ця величезна біла змія, увінчана короною, традиційно мала жити на окіяні, на острові Буяні, але, мабуть, любила подорожувати, бо зустрічали її у лісі, у полі, у стозі, на лузі, де владарювала вона усіма гадами: піщаними, підкамінними, підколодними.

А ще ходили чутки, що у Шкарапеї були сестри: Марина, Катерина, Марія і Наталія (бг-г-г).

Але ж люди не можуть, щоб усе по-людськи, тому придумали: якщо з'їсти м'ясо Шкарупеї, почнеш розуміти розмову трави з травою і вогня з вогнем. І не питайте мене, кому першому спала на думку ідея підсмажити білу змію з короною. 

Але й це ще не все. Від лихоманки вважалося корисним носити зміїіну шкуру чи намисто зі зміїних голів. Зміїну ж голову чіпляли до натільного хреста чи зашивали в ладанки на щастя. Бідна, бідна Шкарупея і її підопічні.

Заклинали іменем цариці від зміїних укусів, полювали за Шкарапеєю, щоб відібрати траву “лом”, що відкриває найважчі залізні замки, вислідковували, аби знайти таємничий скарб, який вона охороняє. Вірили, що змії туляться до місць, де можна здобути золото чи цінне каміння.  

Тож, на наш жаль та на зміїне щастя, Шкарупею вже давно ніхто не бачив. Але й досі її імені боїться сам золотий змій, смичіль.

Читати "Лігво змієве" 

Підписатися на автора