Сьогодні опівночі прода від Ігоря

Вони нарешті зустрінуться, та добре це чи погано?

Минуле не зітреш, воно частина тебе, як і взаємні образи.

Чи тікатиме Рита цього разу? Чи захоче Ігор з нею поговорити?

От сьогодні і дізнаємось) Дякую за вашу підтримку)

Затишний заклад з назвою Hidden Café розташувався зовсім поруч з лікарнею Соні.

- Я ніби в минулому житті була в кафе, Ігорю, - радісно плескає в долоні сестричка, а я не можу не радіти її бадьорості та рум’яним щічкам. Нарешті звична блідість поступово зникає, поступаючись здоровому кольору обличчя.

- Я також, мала. Замовимо тобі морозива чи якийсь смачнючий десерт?

- Ігорю, я не маленька, мені вже майже 14!

- І що тепер? Десерти не їстимеш?

- Звісно їстиму, але не називай мене малою!

 

Я б і далі з задоволенням дражнив свою сестричку, якби не підвів очі на дівчину, що наближалась до нашого столика. Темні скіні, звичайна біла сорочка та фірмовий фартук, в руках блокнот та ручка, а темне волосся зібране у високий пучок.

Рита, мені знову мариться Рита, тому я забуваю дихати і просто поглинаю цей звабливий образ очима. Це не може бути вона, може просто дуже схожа? Однак в очах дівчини я бачу шок і ніяковіння, це вона! Маргарита Сітковська власною персоною, Господи!

- Рито, це справді ти?

Бережіть себе, ваша Лоре Лея)