Привіт мої котики)))

Не знаю що зі мною відбувається, але я вже п'ятий день підряд публікую нові глави. Чи це муза до мене повернулась, чи то планета якась надійшла, не знаю. 

Тому ловіть нову главу "Зіграймо"

З важкими думками йду у ванну кімнату, слова Джона ніяк не виходили з голови "він і досі її кохає". Не думала що буду ревнувати його до покійної дружини. Та й взагалі не думала що буду ревнувати. Я ж поїду, зовсім скоро, а те що ми переспали один раз, нічого не значить. Але серце думало по іншому, воно нестримно билось, хвилювалось за чоловіка. Цікаво де він, а якщо щось сталось ? Раптом я почала задихатись, прямо у ванні, мене ніби щось душило. А думки були тільки про Едгара. Хапаю ротом повітря, міцно заплющую очі, це що панічна атака... Декілька секунд й все скінчилось, легені знову наповнились повітрям, й залишився лише тихий шум у вухах. Едгар, де ж ти. Я ніби щось відчувала, якусь дивну тривогу чи навіть страх за його життя. Потім я просто лягла в ліжко, думки довго не давали спокою, але врешті заснула.