Любі підписники, старі й нові читачі, вітаю усіх. Давно я не писала блог, а сьогодні чомусь захотілося вас привітати і обійняти усіх по черзі. Навіть тих, хто далеко. Поспішаю порадувати вас звісткою, що в конкурсі на який я подавала книгу "Хай буде світло", я так і не перемогла, тому починаю викладати на букнеті ті розділи які залишилися "за кадром". Постараюся викладати кожного дня. Величезна подяка усім тим, хто дочекався. Люблю вас. Слава Україні!

https://booknet.ua/book/xai-bude-svtlo-b350655

Сьогодні на черзі 12 й розділ. Він розповість про робочі будні закоханого майора Яцури. Публікую в блозі  смачний кусь.

Макарчич підскочив з місця, ледь не перевернувши стільця і не змахнувши зі стола монітор, виструнчився. Добре хоч монітор був прикріплений стяжками до металевих скоб, що стирчали на столі, якраз для таких випадків. Після того, як пару моніторів наказали довго жити, бо злітали зі столу від рухів таких ретельних працівників, попередній начальник відділку наказав якомога міцніше «присобачити», як він висловився, скоби на столи і прив’язати монітори до них стяжками.

– Сідай Макарчичу. Що ж ти стрибаєш, як коник-стрибунець?

– Пане майор, я ж дотримуюся субординації – здивувався старшина.

– Перед полковником і генералом дотримуйся субординації, а мені дай відповідь. Ще раз питаю: що робиш?

– Так пишу ж заяву на відпустку, як ви й наказали. – Макарчич і досі стояв по стійці струнко.

Яцура махнув рукою, мовляв, вільно. Підлеглий розслабився.

ВАША МАРТА КРЕЧЕТ