Що далі?

   Я не люблю блоги, ні читати їх, а тим більше писати (тому це й перший, і коли буде наступний біс його зна). Проте в лютому буде три роки як а викладаю твори в Букнеті, та що зараз для мене важливіше, завтра я викладу останні частини "Дорога в нікуди" - роману який для мене є тим твором, після якого я б вже зміг померти з чистою совістю, та розумінням що я таки довів історію Тоні Ріда до кінця (про що мабуть треба було б поговорити колись окремо). Звісно я не збираюсь помирати (щоб там не хотіли срані москалі), в мене є ще багато ідей які колись якщо вийде то я зможу втілити, але крім цього треба зробити якийсь підсумок, та хоч приблизно сказати що буде далі. 

   Отож було викладено 10-ть творів, від хороших до не дуже, з різними ступенями граматичних помилок, розмірами, та увагою від читачів. Були як більш-менш вдалі твори, хай і хотілося б щоб було краще з переглядами та додаванням до бібліотеки (знаю забагато хочу), так і ті що ніхто взагалі не читає, й мабуть це на краще, мабуть. Було навіть таке що твір повністю заблоковували, бо стьоб над релігією (та обкладинкою де Ісус в чорних окулярах показує середнього пальця) був надто очевидний. Тож "Сус, просто Сус, Ісус" став "Омега прийшов запізно" (сподіваюсь після цього твір не заблокують). Два останніх твори, вищезгадана "Дорога в нікуди" та "Кіготь Чагаку" виявились найбільшими по сторінках, разом вони куди більше всіх інших оповідань разом узятих (та сподіваюсь що й краще). Крім того за три роки в мене з'явилось три відстежувати, тож я сподіваюсь що проживу ще 72- роки щоб і в цьому плані стати куди більш комерційним автором. Та якщо без жартів, я просто хочу йдалі розповідати історії, а там рано чи пізно з'являться люди яким сподобається це читати.

  Та що далі? Ну після доведення "Дороги в нікуди" до пуття, я на певний час відпочину, і можливо з часом викладу щось поменше, класичне для мене невелике оповідання. Потім скоріш за все повернусь до своїх циклів (так він не один) та колись створю ще один, про острів на якому живе Ентоні Рід (тай про нього треба ще розповісти кілька історій), бо так чи інакше а в мене про це купа чорнового матеріалу який треба використати. Все інше вже є загадування на дуже далеке майбутнє, яке на жаль не залежить повністю від мене. Тут і час якго завжди мало, клята війна з кацапами, та вимикання світла що ніяк не дозволяє спокійно щось писати якщо це не від руки. Та нічого, подолаємо, все буде гаразд і Україна та її народ переможе в цій війні, а ми всі зможемо спокійно читати та писати хороші твори. Слава Україні.