Привіт, любі! 

Знаю, чекаєте на новини про сестру Ігоря, але це вже в наступній главі від його імені в ЧУЖЕ ЗАВЖДИ КРАЩЕ.

В Маргарити проблем не менше, ніж у її коханого. Цього разу кожному доведеться справлятись самостійно, чи майже самостійно:

Сьогодні не хочу нікуди поспішати, нічого вирішувати, бо, можливо, це мій останній спокійний день. Коли Стаховський відмовиться від підписання контракту, події стануть надто непередбачуваними для мене. Але страху в моїй душі немає, почуваюся ніби в дивному коконі. Присутня певна часточка фаталізму, бо втрачати мені нічого…

Окрім Ігоря.

Однак він і так не мій, а, мабуть, вже втішається в обіймах Поліни, куди я так необачно прилаштувала його сама. Хай так, я навіть не плакатиму через це. Радітиму, що змогла прокинутись від сну, і тепер маю шанс звільнитись від Альберта і його токсичної опіки з присмаком тотального контролю. Більше ніколи я не дозволю собі подібні паразитичні стосунки, бо вони саме такі. Тільки досі незрозуміло, хто і кого використовував більше.

Шансів на порятунок мало, але я спробую, бо більше так жити не хочу.

Мій телефон дзвенить незнайомим номером, я довго дивлюся на екран і зрештою беру слухавку:

– Алло, Марго? Привіт, це Віка. Ільченко. Є хвилинка?

– Віка? Несподівано, як справи? Так, можу говорити.

– Я хотіла спитати, чи можемо ми сьогодні зустрітись.

Дівчатам потрібно трохи навести лоску. Що може бути краще зустрічі з подругою? Може саме зараз Риті найбільше необхідна проста дівчача тусовка посеред усього цього безглуздя.