4 - Боси! 4 Бестселери! 4 Знижки!

Вітаю, мої любі Бубоньки!!!

НА КОЖНОГО ІЗ 4 БОСІВ – ЗНИЖКА 15%

Спекотно… ніжно… солодко…весело… життєво…
ОБЕРЕЖНО!!! SO HOT !!!


"ТИ МІЙ БОС?!" 
(тицяйте по назві книги або картинці  і перейдете на неї)



Уривок:
   «— Привіт, Полуничко. — Він широко усміхнувся, і простягнувши їй квіти, промовив: — Можна увійти?
   Любов узяла до рук букет, і ошелешено дивлячись на Романа, тихо промовила:
   — Дякую за квіти. Це мої улюблені.
  Любов так і стояла, доки Роман знову не запитав:
   — Можна увійти? Я хочу тобі дещо розповісти… і ти все зрозумієш. Я тебе жодного разу не обманював.
   — Любове, хто там? — Почувся голос Джорджа з кухні.
   Роман зустрівся з переляканим поглядом Любові.
   — Що він тут робить?! — Роман відчув, як його переповнює гнів. — Бачу, - ти гарно проводиш час…
   Любов захотіла все пояснити. Їй не хотілося, щоб він думав, що у них з Джорджем щось є. Навіть, якщо між нею з Романом нічого не може бути, - їй все одно кортіло все викласти, як на сповіді.
   — Ти не так все зрозумів. — Поспішила вона схопити його за руку.
   Роман зупинився і втупився на її руку, яка міцно тримала його за кисть.
   — Не варто. Я все зрозумів. — Роман відчував, як пульсує у скронях, як закипає усе всередині. — Вибач, що порушив вашу ідилію.
   — Романе… прошу не йди. — В її очах було прохання, щире-щире.
   Вона назвала мене на ім’я… Не бос… не бос.
   Її очі… її неймовірні зелені очі вибивали з нього дихання. Він голосно глитнув і зробив крок у квартиру. Зачинивши за собою двері, він запитав:
   — Давно він тут?
   — Ні. — Любов облизала швидко губи, і потайки усміхнувшись, промовила: — Гарна сорочка…
   — Знав, що ти оціниш. — Широко усміхнувся він, і уся напруга кудись зникла. — Гадаю, що це щаслива сорочка – у мене була дивовижна ніч, коли я останнього разу її одягав. — Його очі спалахнули».


"Я ТВІЙ БОС!"
(тицяйте по назві книги або картинці  і перейдете на неї)



Уривок:
   «Нахаба! Тиран, якийсь! От влипла! Та ще й власне тіло зрадницьки підводить мене. Я біля нього, як та свічка… Що мені тепер із цим робити? Він мій бос, - між нами нічого серйозного не може бути. І він дав зрозуміти це, коли говорив, що не зустрічається зі своїми підлеглими. Тож… Своє бажання, - треба заховати там, де воно і було раніше… в барлогу – хай спить. Якось же весь цей час воно спало. От і зараз – я все зроблю, щоб так було і надалі. Нема чого западати на власного боса. І хай ця Ольга думає, що завгодно – я не буду його зваблювати. Крапка.
   Готувати каву! Міцну. Гарячу. Солодку.
   Вона знову важко зітхнула, і почимчикувала готувати каву.
   Може всипати отрути?...
   Вона захихотіла сама до себе.
   Ні. Шкода такого красеня,… шкода…
   Вона робила все так швидко, що коли вона принесла йому каву, він здивовано подивився на неї.
   — Смачного. — Анна поспішила вийти, щоб навіть не знати, чи до вподоби, чи ні йому кава. Вона знала відповідь – «ні». Таким, як він завжди недогода.
   — Вона ж не з автомата… правда? — Запитав він, дивлячись їй у слід.
   — Ні. — Не обертаючись, відповіла вона.
   — Ви її самі приготували? — Поцікавився він.
   — Так. Я завжди маю з собою чайничок. Варену каву і цукор. — Вона розвернулася і додала: — Бо…
   — Що? — Його очі сканували її красу.
   — Бо я сама люблю,… Міцну. Гарячу. Солодку… каву. — Її очі спалахнули.
   Він бачив, як в її очах прокидається бажання та первісний інстинкт. Він бажав підійти та поцілувати її.
   — Ваша кава ідеальна. Буду вдячний, якщо ви будете готувати її сама. — Він ледь усміхнувся.
   Анна бачила, як спалахнули його очі, від її слів. Вона могла б присягнутись, що він не думав в ту мить про каву. І їй подобалося так думати, навіть якщо це просто її уява… яка їй до смаку.
   — Добре. — Анна хотіла піти, але він знову її зупинив.
   — Ви не додали випадково… у мою каву отруту? — Його брова злетіла, а кутики губ посмикувалися в усмішці.
   — Не випадково… — Її очі заблищали сміхом і вона додала: — Смачного.
   Він не втримався і широко усміхнувся. Йому до нестями подобалося, як вона поводиться, і те, що вона говорить.
   — Дякую, Анно».

 «ТВІЙ БОС – Я!»
(тицяйте по назві книги або картинці  і перейдете на неї)


Уривок:
« — Знаєш чому, мене так здивувало твоє ім’я, Єво?
   — Чому ж? — Вона наблизила своє обличчя до його і вловила аромат туалетної води. Приглушені нотки деревини, мускусу… справжнього чоловіка.
   — Бо я, - Адам. — Він усміхнувся і подивився на її декольте. — Ну, Єво… яблуко приготувала?
   — Тебе звати Адам? Реально? — Вона мило засміялась. — Адам, ти вже грішиш… підійми очі.
   — О, Єво… Відчуваю себе в Раю.
   — Вибач Адам, але зараз… я маю працювати і…
   — І?
   — І чекати на нового боса.
   — Приємно познайомитись. — Адам простягнув їй руку і усміхнувся».

 

«БОС ТУТ Я!»
(тицяйте по назві книги або картинці  і перейдете на неї)я

Уривок:
  «Сара на мить заплющила очі, чіпляючись за Красунчика, але через кілька секунд, відчувши на собі прохолоду ночі та незвідану швидкість, - вона розплющила їх та з захватом посміхнулась. Вона поклала свою голову на його спину, ховаючись від вітру. Кайф та насолода від чогось нового, адреналін та повна ейфорія від відчуття польоту, - захопили її настільки, що вона не одразу розчула голос Даниїла, який перекрикував рокіт «харлея».
   — Ну як тобі?
   — Це не-ре-а-ль-но! — Її голос зірвався на крик.
   Даниїл вишкірився на всі тридцять два. Насолода від того, що за його плечима сидить неймовірна Красуня, якій до вподоби байк та швидкість, - він почувався наповненим… він почувався щасливим. Це відчуття давно зникло з його життя, і відчувши його зараз, він не міг його сплутати ні з чим іншим».
 

А ЩЕ СЬОГОДНІ ДІЄ ЗНИЖКА У МОЄЇ КОЛЕГИ. ЗАПРОШУЮ.

Мар'яна Доля – книга Тисячу років тому. Лицар та королева

****Моя сторінка на Букнет****Моя група фейсбук****Моя сторінка на фейсбук****Мій інстаграм****