Тихе життя Аліссарі навіть і не сниться, враховуючи де її носить навіть уві сні. І життя знов підкидає як не загадки, так якісь пригоди. Цього разу ними її вирішив забезпечити Рогвол - її старий знайомий гаруда. Та, здається, Елден категорично проти цього.

Невеликий уривок:

– Рогвол! – знов рикнув. – Май совість! Вона ще майже дитина!

От, дякую! Саме після таких слів і виникає бажання щось доводити. В цьому випадку те, що офіційно я все ж вважаюсь повнолітньою, що б ви всі там не думали з цього приводу.

– Правда?! – фиркнув гаруда. – А твоя поведінка по відношенню до неї демонструє зовсім інше.

І коли це він таку поведінку демонстрував? Та ще й в чужій присутності. Ні, ну, один раз – мені: пам’ятаю я той поцілунок новорічний для зрівняння! Хоча добрим Елден тоді не виглядав. Навпаки, був ледь не розлюченим.

– Спробуєш наблизитись до неї – я тебе вб’ю! – це було промовлено глухим голосом, але в ньому чітко лунала лють.

– Вб’єш? – Рогвол на відміну від Елдена був просто уособленням спокою, коли не говорив про ту Майю. – Після всього, що я для тебе зробив?

– Я мало тобі віддячив?! – здається, щось було зметено зі столу, гучно брязнувши об підлогу.

Ну, от, катастрофою він вважає мене, а кабінет зруйнує цілком самотужки.

– Ти обіцяв врятувати її, – ледве розчула занепалий голос гаруди.

– Я обіцяв спробувати, – трохи збавив оберти Елден. – І я зробив все, що міг. Її не врятувати, ти знаєш.

– Шанс є.

– Не ціною життя Аліссари! – знов задзвеніли децибели.