Пончики. Цілунки. Бос.

Привіт, мої любі Бубоньки!!!

Пара дахознос! Пара, яка любить солодке у будь-якому прояві... і пончики також))) Ну і спекотний... 

«ЩЕ ОДИН БОС)))»
(тицяйте і перейдете на )


(тицяйте  на картинку і перейдете до  книги)
Уривок

«Ми перейшли вулицю і опинилися в Те-Коммон, центральний парк Бостона, я багато чула про нього і от я тут – разом з босом, по відношенню до якого у мене грають гормони.

Деймон так і тримав мене за талію, гуляючи доріжками та розповідаючи про те, як пройшла його зустріч, як гарно тут на Різдво, а найголовніше оминав тему, яку ми вчора вночі зачепили, але не обговорили. Я не знала, чи хочу чути щось про його шлюб і скажену дружину, але в той самий час, мене розпирало від цікавості. Якийсь мазохізм і тут присутній. Що зі мною? Хоча мене і кортіло запитати, але я також не хотіла псувати прогулянку, говорячи про його колишню. Тож, я обрала варіант – потім.

— Бажаєш кави?

— Не відмовлюсь.

— Я знаю неймовірне місце за п’ятнадцять хвилин звідси - Kane's Donuts*. Цей заклад входить в десятку найкращих пончиків у США, ти, знала це?

Деймон з таким захватом розповідав мені про кав’ярню і це було так мило, що я не втрималась і посміхнулась.

— Ні, не знала. — Я торкнулась його руки, яка обіймала мене і він теж посміхнувся мені. — Хочу спробувати, супер смачні пончики, які ти так високо оцінив. Ти ж по пончиках – профі! — Так, — Деймон обернувся, і подивившись на мою п’яту точку, додав: — Вона в тебе відпад!

Я штовхнула його ліктем і засміялась. Він теж. — Куштувала пончик з беконом та клиновим сиропом?

— Ні.

— Тоді гайда це випрвляти!

Ми всю дорогу проговорили про пончики та їх начинки, які нам вже доводилось куштувати. Захват Деймона від полуничного пончика з білим шоколадом зашкалював, тож, коли ми прийшли до Kane's Donuts – замовили ще й їх. Коли ми вийшли на вулицю з пакунком, в якому були пончики та кава, - вирішено було знайти лавку і сісти перекусити.

Нарешті, знайшовши вільне місце, ми дістали пончики, і вкусивши його, я застогнала від того, що мої рецептори на язику почали танцювати. — О, це смакота! Це реально смакота! — Я знову відкусила шматочок і подивилася на Деймона, який шкірився на всі тридцять два. — Що?

— Нічого… ти просто така мила зараз, але, водночас, ці твої зітхання … Ти знаєш… Ух…

Я широко та задоволено посміхнулась, а потім знову відкусила пончик, і голосно зітхнула спеціально для Деймона.

Ми розреготались. Час проведений з ним, - це щось особливе. Ось так, гуляючи новим містом, смакуючи пончиками та розмовляючи, я закохувалася в нього ще більше. Я по вуха – в нього закохалася".

Моя сторінка на Букнет *** Моя група фейсбук *** Моя сторінка на фейсбук *** Мій інстаграм