Між небом і морем (ярослава на селі)

Доброго дня, дорогі мої читачі та читачки!

Дякую всім, хто долучився до читання історії "Між небом і морем". Дія поволі розвиваєтсья і ось вже наша Яра побачила те саме село, в яке її вів Двед. Як воно могло виглядати? Наприклад - отак.

На фото ви бачите кадр зі скансена Muzeum Wsi Słowińskiej w Klukach. Словінцями називали народ, що жив над озерами Гардно і Лебско. За деякими версіями, це було окреме плем'я західних слов'ян, але офіційна версія - словінці були частиною кашубського народу (Це, приблизно, як в Україні інколи виникають дискусії щодо національної приналежності карпатських гуцулів чи закарпатських русинів, є така версія, є - інша, на захист кожної написано кілька дисертацій... Головне, щоб наукові дебати не переростали в сварку). Подібний спосіб будування німці називають Fachwerkhaus, а на польському Поморрі я зустрічала вираз "Пруський мур". Словінці з цього регіону були дуже привязані до озер і того доробку, який можна було отримати з води в додаток до сільського господарства. Музей в Клюках - це, фактично, музей рибальського села.
А ще село могло виглядати так (тільки без смітєєвого баку обік вулиці, само собою).


На цьому фото - кадр зі Skansen Kultury Jamneńskiej, що при Кошаліні. Там зберігаються пам'ятки культури ямненьської і культури поморської, а також пам'ятки, принесені на Поморря повоєнними переселенцями з інших регіонів (в тому числі, з традиційно українських земель, так що якщо вас занесло в ті краї - дуже рекомендую). 
Назва Ямненської культури походить від назви села Ямно (тепер - район Кошаліна). Над озером Ямно, що утворилося з морської затоки, стояли села Ямно і Лабуш. Через бездоріжжя до них можна було з суші добратися возом лише тоді, коли деякий час стояла суха погода. Тобто, більшу частину року жителі сел були майже відрізані від зовнішнього світу (такий-собі "Загублений світ"). Культура мешканців сел була унікальною сумішшю зі слов'янської, німецької культур, з певним впливом фризької.

А, може, основою села послужив фільварок? Старовинна панська садиба (як-от, наприклад, дом Вибіцкіх в Сікоржині)?

Як я вже писала, на Кашуби я влітку так і не доїхала, тому це конкретне фото двору взято зі статті "Кашуби. Три місця, які варто відвідати восени".
Або навіть такий (до того, як його довели до руїн) двір в Барково, що на Західному Поморрі.


Дочекаємося, поки Ярослава побачить все на свої очі. Каюся, замість писати сьогоднішню проду, я "залипла" в крайознавчих матеріалах, вишукуючи не лише фактаж, а і візуал, що найкраще ілюстрував би написане. 
Кожне зі згаданих місць має свою, настільки неповторну історію, що може послужити прототипом не одної фантастичної місцини. 
Так що, я пішла працювати, поки рдина дозволяє. І, можливо, завтра ми разом з Ярою дізнаємося нарешті, куди ж її занесла нелегка.

Приємного читання!
З повагою, ваша байкарка Оксана

P.S. В тексті ви зустрінете такий абзац.
- Ти хто? – Запитала вона незнайомця, який виявився хлопцем чи, радше, молодим чоловіком десь років коло тридцяти. Ярослава взагалі важко визначала на око чужий вік, а тут ще суттєво заважало незвичне вбрання.
- Двед. – Все так же спокійно прогудів незнайомець і простягнув їй руку.
- Нєдвед? – Здивовано перепитала Ярослава, не поспішаючи приймати допомогу. Хто його знає, куди він її затягнув і з якими намірами. Ще й замість імені якесь прізвисько назвав. Краще тримати дистанцію і взагалі, при нагоді втекти і спробувати додзвонитися до поліції.
- Ну, як нє Двед, то вигадай щось інше. – Незнайомець розсміявся, наче почув старий жарт.
 

Він справді спирається на старий жарт, що базується на грі слів. Можна сказати, дитячий жарт (десь, рівня початкової школи).
Дітям пропонується вгадати, що за звір є великим, бурим, живе в лісі і спить взику. 
Маленький хлопчик волає: "Я знаю! То двєд!" 
Вчиталька поправляє: "Сашо, правильно - нєдвед" (польскою "ведмідь" - Niedźwiedź)
Саша розчаровано: "Ну, як нє двєд, то не знаю, що це"