Що робить героя героєм (з оглядами книжок) # 1
Чому одних героїв ми любимо від початку, других можемо і зненавидіти, але все одно з цікавістю слідкуємо за кожним їх рухом і подихом, а решту інших… ну, проходимо повз них, бо не чіпляють, хоча можуть находитись на головних ролях, заради них написана книга, навкруги побудований сюжет, але ж... ні. Не герої. Хіба що за формою, а не за суттю.
На ці думки мене надихнув один з прочитаних творів тут, на Букнеті. Тож для прикладів та ілюстрацій я також візьму твори, які так чи інакше можна прочитати на порталі у свобідному доступі (принаймні зараз).
Знаєте, коли я почала вивчати драматургію, то з подивом довідалась, що навіть на сьогоднішній день так і не сформовані чіткі підходи ні до формування сюжету, ані до створення та трактування характеру героїв. Є системи, що виділяють лише 3-5-7 основних сюжетів, є такі, що більше тридцяти, але вони та їх поєднання здатні описати та типізувати всі-всі існуючі. Так само із характерами героїв – хтось ставить їх у главу усього, хтось стверджує, що сюжет первинен, а характер має підлаштовуватись під закрути авторської фантазії.
Мені припадає до душі та здається цілком логічною система, яка стверджує, що є ідея твору, над якою панує надідея – та сама мораль, основна думка, до якої читач чи глядач має дійти по завершенню твору. Вона як результат рішення у рівнянні. Саме вона диктує тему твору, а шлях до неї складає то протиріччі, навколо якого будується сюжет. Бо без протиріччя сюжету не існує – він драматична засада кожного твору. В такому разі герой – адепт теми та надідеї, його характер має слугувати універсальним ключем для сюжетного замка, під яким до пори зачинена надідея.
Для ілюстрації цієї думки у мене для вас є дуже вдалий пример, одна з останніх книжок, що прочитані мною на Букнеті. І у неї навіть назва працює на надідею, не говорячи вже про потужну тему:
«Тихіше води, нижче трави» Тетяни Гищак
Це молодіжна соціально-психологічна драма, навіть трилер, темою якого став булінг та психологічна обробка, яка зв’язує особистості та затягає у секти. І все це на підґрунті підліткового бунту та проблем із сім’єю та однолітками.
Мені сподобалось як майже усі герої цієї книги працюють на розкриття основної теми твору, не тільки підлітки, але й їх батьки, які частіше за все не розуміють як висловити дітям власні почуття, донести свою любов та тривогу. Це саме той нерв історії, що бринить протягом усієї книги. Тим вона і потужна, а герої живі та органічні.
Наступна думка про силу впливу характеру героя така: дуже гарно для сюжету та твору в цілому, коли саме розуміння та подача особистості героя, його характеру, може сформувати неповторну емоційну тональність, настрій у тексті. Як це вийшло у оповіданні
«Віронька» Катерини Колесник.
Не можу назвати Віроньку – маленьку дівчинку з цього твору – головною героїнею, але саме її сприйняття життя у наш час, передноворічні бажання задають настрій короткій історії родини, де батька з нетерпінням чекають з війни.
Як ще можна відразу зацікавити героєм без того, щоб на першій ж сторінці переказати усю його трагічну біографію, ріст, вагу, колір очей та на що він сподівається?
На мою думку, цікавий прийом, коли читача відразу ж з героєм не знайомити, а показати його крізь призму ставлення інших персонажів, бажано, з протилежним відношенням, щоб читач і собі поцікавився: та хто там взагалі такий, чого це так до нього ставляться? Як це було зроблено у моєму новому пригодницькому фентезі-романі
«Панночка з інституту благородних драконів»
Хто ж така Честейн Ловлі, яку майже обожнюють моряки та з першого ж погляду не злюбив офіцер морської таможні? Як та чому вона у перший же день потрапила у в’язницю? Яка в неї історія, та що за таємницю скриває?
Інтригує? А то ж! З цією панночкою нудьгувати не прийдеться.
У цього блогу планується продовження. А поки що мені цікаві ваші думки стосовно характерів героїв, як зробити їх більш зрозумілими та цікавими, яке їх місце при формуванні сюжету.
Для ілюстрації своїх думок можете запропонувати власні твори. З цікавістю скористуюся нагодою оглянути.
Чекаю на ваші коментарі )))
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЦікаво
MargFed, ;) Користуйтесь )))
Одразу згадала "Відьмака". "Потім казали він прийщов з півночі". Ми ще нічого не знаємо про героя, але він явно той, про кого роками скаладають легенди. Найкращий прийом, щоб зацікавити читача на мій погляд.
Очеретяна Кішка, Дякую! Дійсно, геніально швидке введення до історії. Я тако ж часто згадую це речення.
Хто створив людину? Бог.
Хто створює героїв? Автор.
Отже інколи відчуваєш себе творцем)
Оживають, кліпають очима: Що? Де? Чого? За що!!!????
А ти йому: ідея мене стукнула по лобі. Вперед, віддувайся.
Мої герої — це мої горокракси. Частинка душі в кожному.
Тетяна Гищак, ))) Це має бути у кожного автора. Ще Станіславський заповідав любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві ))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати