Затавровані. Глава 3

Нарешті добавила 3 главу. Дуже цьому рада. Робота кипить, та через обставини немає можливості щодня публікувати нові розділи. 

Уривок для ознайомлення:

«— Агов! 

Чийсь голос пролунав так несподівано та близько, що товстелезна книга випала з руки. 

З-за стелажа визирнув Женька Смішко, мій однокласник. Копна рудого волосся нагадувала чорнобривець. 

Піднявши книжку, я запила:

— Що хочеш? — Я подивилась на нього так злобно наскільки можна, аби він зрозумів, що підкрадатися до людини, що пережила справжній жах, не гоже. — Ледь інфаркт не схопила! 

Він сперся плечем на полиці, прийнявши ділову позу. 

— Тася, а, Тася? Як справи? 

— Я вже запитала, що тобі потрібно. Чи ти не чув? 

Він прицмокнув. 

— Та так… — не розважливим тоном промуркотав він. — Ти ж пам'ятаєш, що я веду блог? 

Напруживши мізки, згадала балачки про його блог. 

— То ти той самий тупий блогер, який намагається розслідувати викрадення? 

Женька змарнів, усмішка злізла з його обличчя, як грим клоуна в сорокаградусну спеку. 

— Чого відразу тупий? Я ж ризикую своїм життям, аби місто спало спокійно! 

— Ти порушуєш комендантську годину, і це дійсно тупо. А що, як на тебе нападуть якісь монстри? 

— Як на тебе? — жартома запитав він. Я насупила брови й пригрозила книгою, махаючи нею в повітрі. — Для мене це було б супер! Це новий поворот в кар'єрі. 

— Це був би новий поворот твоєї шиї... та водночас останній. На сто вісімдесят градусів! 

— Ну, все зрозуміло! Ти просто встала сьогодні не з тієї ноги. 

Я згадала дотик холодної руки, як вона стискала мою шию, довгі мерзенні пальці замикались в кільце все дуже і дуже, врешті я почала задихатися. Зараз відчуття були знову реальні, ніби все повторювалось. На долю секунди все навколо попливло, по шкірі побігли мурашки.

— З тобою все гаразд? — поцікавився Смішко, який раптом підійшов ближче. — Ти бліда як смерть… 

Я не розуміла, що потрібно відповісти, тому все не було гаразд. Торкнувшись своєї шиї, я впевнилась, що то виявилося лише секундне марево, через яке застигла в венах кров. 

Я поставила книгу, над котрою вагалася, на місце та пішла до виходу. Женька плентався слідом, намагаючись наздогнати. 

Він підбіг до мене в коридорі, де було майже тихо та безлюдно, тому що тривав урок. 

Я розвернулась до нього і гаркнула так, що він відскочив, як від прокаженої:

— Не ходи за мною і ніколи не балакай до мене, інакше поскаржусь. 

Женька розвів руками. 

— Я просто хотів, щоб ти дала інтерв'ю, розказала, що тоді сталося. 

В голові не вкладалося почуте. Невже хтось думав, що мені буде по приколу розповідати про той вечір? Та не тільки Женька Смішко міг такі дурниці придумати заради хвилини слави серед двохсот нещасних підписників. Наша місцева газета на другий же день почепила на головній сторінці свого сайту фото Юлі, яке було зроблено в лікарні, та скорботну й дещо фантастичну статтю про те, як дві школярки пізно ввечері повертались додому, а через деякий час одна з них опинилася в комі. Я була зла як чорт, але змусила себе вдихнути глибше та піти далі. 

Наше містечко надто маленьке, щоб на кожному кроці стояли камери відеоспостереження, то ж момент нападу на нас залишився лише в моїй пам'яті. Але суть в тому, що я відмовилась розповідати про ту подію, пославшись на посттравматичний стресовий синдром, але знайшлися люди, які нібито все бачили. Тільки невідомо якими очима, бо їхні свідчення ніяким чином не збігаються з тим, що відбувалося насправді. 

Решту уроку я просто простояла в коридорі, думаючи про те, що хочеться, аби життя стало таким, як до всіх цих моторошних подій. Відколи почали зникати люди, стало важко морально. Я ніби стиснута пружина, яка в будь-який момент може вистрелити. Та, напевно, не тільки я одна так почуваюсь. 

Після дзвінка коридор заповнили учні, вибігаючи з класів, ніби шумні потоки води. 

З іншого кінця коридору широко крокував Костик. Коли ми зіткнулися в лікарні, він ясно дав зрозуміти, що я не повинна ніколи більше в житті потрапляти йому на очі, інакше він за себе не відповідає. Він в усьому винить мене, щиро вірячи, ніби то я штовхнула Юлю, і вона вдарилась головою та отримала важкі травми, а щоб відвести підозру, нанесла легких й собі незначних пошкоджень. Пройшовши мимо, Костя подивився на мене більш ніж грізним поглядом, а руки стиснув в кулаки, немов збирався мене вдарити, та щось його стримало. 

Провівши його довгим поглядом в спину, спустилась в їдальню. Поки стояла в черзі, щоб купити обід, мама надіслала повідомлення, що сьогодні в неї щасливий день, оскільки вторгувала стільки коштів, як за місяць. Я надіслала їй відповідь смайликами, що аплодують. Своєю чергою вона обіцяла заїхати по мене в пів на четверту, але, вірогідно, може затриматися, тоді я маю зберігати спокій.

Зараз всі магазини в нас працюють максимум до шостої вечора, мама закриває раніше, але працює й у вихідні. Тато приходить з роботи трішки пізніше, але теж до заходу сонця. 

Уроки закінчилися о третій. До четвертої я вешталась в бібліотеці, добираючи підручники зі списку. А потім надійшов виклик від мами, що вона нарешті закрила магазин. Я вийшла до дороги, щоб коли вона під'їде, не чекала. 

Тримаючи книжки, я стояла на узбіччі. Виглядала «жука», прислухаючись до його звичного гарчання. Вітер грався целофановим пакетиком, якого хтось вочевидь викинув, жбурляючи то на ліву, то на праву проїжджу частину дороги. На вулиці чомусь раптово стало так тихо, як у вакуумі. Я подивилась в іншу сторону, думаючи, що зі слухом відбувається щось дивне. І, а ж раптом запримітила дивного чоловіка в чорній одежі, схожого на персонажа готичного фільму. Він стояв на протилежній стороні, в метрах сорока, і дивився в мою сторону. Я не могла второпати, хто то такий, і чи я його знаю. 

Я обернулась навколо, сподіваючись, хто поряд ще хтось є і прискіпливий погляд незнайомця направлений на ту людину. Та на узбіччі стояла я одна, тому що всі давно вже відправились по домах. 

Гучно під'їхала мама. Я зітхнула з полегшенням, але все ж подивилась на того дивака, який одягнений наче фанат «Металіки», але його вже не було на місці. Його не було ніде, хоча навкруги немає місця, щоб сховатися. 

Все це дуже дивно, подумала я. Невже це був хтось з тієї четвірки?»

Добавляйте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення!!!