Вітаю всіх й прошу вибачення за перерву з викладками глав. Два дні, на жаль, так збігалось, що, як тільки я приходила з роботи, вимикали світло й обидва рази в мене залишався розрядженим телефон - буває таке невезіння) Але вже сьогодні ж буде глава і, як багато хто просив - з Ґаром. Наступна буде практично тільки з ним же. До чого вони з Аліссарою договоряться - побачимо)

А ще я змінила обкладинку:

Тож, запрошую до продовження історії СЮДИ 

І невеличкий уривок:

Двері раптово відчинились і, після того, як мене затягнуло якимось потоком всередину, з ляском зачинились за моєю спиною. Я ж, не втримавши рівноваги, пролетіла ще метрів п'ять, боляче приземлившись на підлогу.

Першим ділом я запустила декілька світлових сфер, оскільки тут стояла суцільна темрява. Одночасно я замкнула на собі захисний контур, підсилюючи його віддзеркаленням, на випадок, якщо в мене щось полетить, й роззирнулась навколо.

Ця зала була виконана суцільно з чорного каменю й без жодного вікна. Розміром вона трохи поступалась попередній, але дракон в ній умістився б – вже прикидала я на перед. 

“Марна праця, Аліссаро! Марна праця!” – прошаруділо в моїй голові, і я побачила, як весь мій захист розсипається на очах.

“ Тут все заздалегідь екрановано, мила. Захист не спрацює, – продовжив жіночий голос. – Тож, позбав себе зайвих страждань, дитино. Не будеш чинити спротив – не відчуєш ніякого болю. Вибір за тобою”.

Зала ж, попри все, залишалась пустою.

“Хто ти?” – я спробувала обернутись драконом, але й це виявилось заблокованим.

Все ж таки на тих дверях була пастка, в котру ми всі дружно вляпались. І два бойових мага – також! Казали мені батьки: бачиш щось надто підозріле – не лізь, якщо не можеш зрозуміти його суті! Таж, ні! Ще й сама похизувалась! От і хизуйся тепер, ідіотка!