Яка гарна ялинка, о це...

Короткий момент, короткий опис :

   - Ну, я просто подумала.. дуже милий клоун, ну я пішла.

P.S/ Так схоже на те, що стартує новий цикл.

 Він гордо підняв голову, приготувався : (немов до вистави) 

  - Що наша остання мить, а що таке життя ? Всього лише 50-60 років до небуття, бо моя душа, моя Пенні...

 Зупинився, бо зрозумів, що текст не дуже.

  - Ні, не годиться! Лихо якесь...

"Спочатку святково тут усе зроблю, а тут ще треба вазу по ставити. Пакунки поки сховаю."

 Дівчина визирнула  із іншої кімнати, споглядаючи за тим, як дивовижне створіння прикрашає усе навколо. Вона здивувалася ще більше, коли побачила, що чоловік, кліпнувши два рази очима, вимкнув та ввімкнув світло. Вона не одразу зрозуміла, що до чого, але була певна, що їй не здалося...

 Так, дійсно треба було подумати, що це чоловік, але якщо поспостерігати, то побачиш, що це клоун. Клоун у святкових гірляндах та у прикрашеному шарфу. А тим часом клоун все продовжував прикрашати ялинку, все не зупиняючись, він кружляв біля неї і кружляв. Пройшло хвилини 3, а він уже пустився у танці, тримаючи ялинку за яскраві стрічки та за саму верхівку. Було помітно, що він був величезний, сама фігура клоуна немов би ставала все більшою й більшою. 

 Дивно, але ця чудернацька постать не лякала. Зовсім не лякала, так? 

 От він скосив око убік, щось скрипнуло, немов би в якомусь детективі він подивився на неї, шокуючи. Голова зробила повний оберт й тут він повністю розвернувся. Тільки зараз стало дещо помітно : 

"Це дещо було ...

було нічим іншим, як багровою доріжкою...

 Дівчина зніяковіла, пробурмотіла :

  - Яка гарна ялинка, о це...

 Пеннівайз міцніше стиснув скелет у своїх обіймах.

 Ікнув, вона відповіла йому :

  - Ну, я ось що подумала, дуже милий клоун, ви ж клоун, ну, я пішла.

 Пеннівайз вишкірився у відповідь.