Волонтерство, пригоди та почуття на фоні війни.

                               Вітаю, мої любі!

Запрошую до історії кохання Орести та Дмитра. 

Двадцять четвертого лютого 2022 року, змінило не тільки хід історії, а ще й життя мільйонів українців.

Як жити з тим, що в країні війна? Це не реально прийняти. Спокійний плин життя розбили ракетні постріли. Все те, що ще вчора мало цінність, сьогодні стало не суттєвим...

                                             ЧИТАТИ ТУТ

                                          Уривок.

— Браво! — Вигукнула білявка. — Молодці! Оресто, — це мега крута ідея. Я зараз викладу це відео на ютуб та в соцмережі. А номер карти чий давати.

— Реквізити центру «Збережи життя», їх можеш взяти або в полковника, або ж в операторів. — Тихо промовила Ореста, вимикаючи великий динамік.

Дмитро не збирався більше мовчати. Дівчата його не бачили тому вийшов, впевнено прямуючи до вікна.

— Доброго ранку, дівчата! Гарні танцюльки.

— Це не танцюльки. — Обурилася шатенка. — Це флешмоб на підтримку нашого центру та ЗСУ.

Почуте приємно вразило. Зупинився біля першого вікна. Дивився відверто на Оресту, яка ще скручувала шнур від динаміка. Дівчата подалися на вихід, залишивши її. Мавка повернулася до нього спиною, напевно аби не бачити його. Миттю все склала й подалася на вихід. Старалася в його сторону не дивитися.

Відкриваючи вікно зітхнув. — Образилася. Хотів на все плюнути, наздогнати, заховати в обіймах це струнке тіло, та впитися в ці до знемоги звабливі губи. Це скидалося на одержимість, залежність. Приборкувати яку, в собі нереально важко.

Пішла тихо зачинивши за собою двері. Прихилився до стіни, опановуючи емоції. Задзвонив телефон. Оператор повідомила, що через двадцять хвилин усі збираються в конференц-залі. Серце знову затріпотіло, адже зараз ще раз побачить ці милі риси, що так помітно осунулися, за ці кілька днів.

Відкривши всі вікна подався в конференц-зал. По дорозі побачив Оресту яка спершись об стіну вже одягнена у піксельну форму, з кимось розмовляла телефоном. Підійшовши ближче, почув.

— Мамо, досить нервувати. Візьми себе в руки. Все спокійно.

Дмитро призупинився, дівчина зробила паузу, а по ній додала.

— Люблю, тебе рідна. Не хвилюйся. Краще помолися, мені це потрібно.

Далі слухати не став подався куди йшов. Час піджимав, а Орести все не було. Дмитра таки чекало розчарування Ореста не прийшла, поруч з подругами пустувало місце, і взагалі її не було у залі. Під час конференції дзвонив постовий, але мусив скинути дзвінок. Вже прямуючи у спортзал, набрав постового.

— Чого дзвонив?

— Мавка, поїхала.

— Куди? — Зірвався Дмитро.

— Маршрут секретний. Не повідомляють. Сама ж Мавка сказала, що не знає, коли повернеться.

Дмитро вилаявся та поклав слухавку. Знову страшенно нервував та хвилювався за неї. — Потрібно терміново йти до полковника. Вирішив, що зробить це в обідню пору.

                                       Приємного читання!