Що ви, робите в моєму будинку?

ВІТАЮ, МОЇ ЛЮБІ БУБОНЬКИ!!!

Серйозна, життєва, місцями весела історія зрілого кохання.
Пошук себе. Прийняття минулого.
Щастя в сьогоденні. Щасливе майбутнє.

Кохання, пристрасть і багато ніжності.


«КНИГА ТУТ»

(тицяйте і перейдете на неї)


Уривок:
   "Через пів години я вже наливала собі келих білого вина і вмощувалася на канапі з ноутбуком.
   Зазвичай, я ходила у старій квартирі в піжамі, але нове життя – нові правила. Після душу я одягла нову прозору, чорну нічну сорочку на бретельках, яку купила три дні тому. Почувалася, як дівчина з календарів пін-ап.²  І мені це подобалося. Я почуваюся незвично. Навіть підібрати слово не можу, як я себе відчуваю… Хоча… можу! Я почувалася розкутою та бунтаркою. Ну і що, що мене ніхто не бачить, головне, як себе відчуваю я. А я відчуваю себе мега класно!
   Хоча, якщо бути чесною… іноді шурхіт за вікном, або звуки мого нового житла трохи лякали мене, але до цього треба було просто звикнути. І я почну просто з сьогоднішнього вечора.
   Те, що мене турбувало, було на другому поверсі, куди я ще не ходила. Чомусь я не могла наважитися піднятися драбиною, не розуміючи власного страху. Проте, цікавість мала перемогти дивне відчуття… І узявши себе в руки, я зробила крок по драбині, яка вела до лофту.
   Забравшись, я вступила на горіхового кольору підлогу, і примружившись, знайшла вмикач.
   Жовтувате світло залило невеличкий простір. Мило та затишно з кріслом качалкою та…
   — А-а-а! А-а-а! А-а-а!
   Якийсь чоловік вскочив з матрацу, який лежав прямісінько на підлозі, і витріщився на мене.
   — Хто ви, така?
   — Я?
   Мене наче заціпило, я хотіла втекти, але не могла. Ноги геть не слухались. Та й куди бігти?
   — Що ви, робите в моєму будинку?
   Я дивилася на нього і мій страх зростав. Його карі очі палали люттю, брови зійшлися на переніссі над довгуватим, прямим носом. Губи стиснулися в лінію, і він явно чекав на відповідь. Проте… у мене були запитання і погрози.
   — Це, що ви, робите в моєму будинку? — Я відчула, як його лють змішується з шоком. Можу сказати, що ми обоє відчували те ж саме, але я ще відчувала невимовний страх. — Зараз прийде мій чоловік. — Я намагалася говорити так чітко і впевнено, як тільки могла собі дозволити в цю хвилину.
   — Місіс… Ви будинком не помилилися? Який до дідька чоловік?! Ви здуріли?! Ви в моєму домі.
   Я відчула, як його погляд почав лоскотати мою шкіру. Кавові очі опустилися на мою прозору нічну сорочку. О, Господи! Мені соромно? Ідіотка! Який сором?! Треба боятись та тікати!
   — Мі-і-й чо-ло-вік… — Мій голос зрадницьки вібрував від хвилювання та страху. Я позадкувала назад, щоб спуститися по драбині, але його величезна долоня схопила мене і притягнула до себе. — А-а-а! Відпустіть мене, нахаба!
   — Перестаньте кричати! Я скоро оглухну. — Він дивився на мене, і мені на мить здалося, що він хоче мене поцілувати. Проте, вже через мить, він знову заговорив: — Що ви, тут забулися? Хто, ви?
   — Це я, що тут забулася?! Я купила цей будинок тиждень тому. А от, що ви тут забулися, я не знаю. — Я забрала свою руку і швидко почала спускатися драбиною.
   Капець! Він спускався за мною. Що робити? Що робити? Я ж тут в цьому довбаному лісі сама!
   — Ви купили? — Я дивилася на його пружний задок в боксерах, доки він спускався і не могла повірити, що в цей час, коли я трусилася від страху, я зиркала на його дупу.
   — Так. Я. Що, не дійшло з першого пояснення?! — Нарешті, я торкнулася підлоги і одразу рушила до кухні. Там знаходилися гострі предмети тож…
   — Ви, що на кухню по ніж? — Він розреготався.
   Я широко відкрила очі і хутчіш побігла до кухні в пошуках якоїсь зброї. Не впевнена, що взагалі зможу її знайти, але здаватись височезному незнайомцю – я не збираюсь.
   Хай йому грець! Я відкриваю шухлядки, але нічого, зовсім нічого не знаходжу, окрім ложок та виделок. І як бути? Накинутись на нього виделкою?
   — Не підходьте! — Заверещала я, витягуючи руку вперед з виделкою в руці. — Тільки наблизьтесь і я…
   — Що ви? Заколете мене виделкою? — Не вгамовувався він і продовжував насміхатись. — Я почекаю, знайдіть щось краще.
   Він відійшов до стіни, і спершись об неї спиною, схрестив руки в очікуванні.
   Я дивилася на нього і розуміла, що, як для психа він занадто спокійний, а для безхатька, - занадто чистий та смачно пахне. Жестья! Про що я думаю?!
   — Хто ви?
   — Я господар цього будинку. — Він провів рукою по каштаново-рудому волоссю і додав: — До речі, - ножі лежать в лівій шухляді від вікна. Ось там. — Він вказав пальцем у той бік шухляди, про яку говорив.
   — Звідки вам знати? — Зашипіла я.
   — Я ж кажу, я тут живу. А от хто ви, я і досі не второпаю.
   Чомусь мій страх почав спадати, дивно для такої ситуації. Але якщо б він хотів мені щось заподіяти, йому б було достатньо зробити два кроки і схопити мене в свої жмені. Натомість він відступив до стіни і розповідав, де знаходяться ножі.
   — Я купила цей будинок тиждень тому. Всі документи на право власності в моїй спальні. — Я, все так само, тримала руку, наче мені це допоможе.
   Чоловік дивився прямісінько мені в очі і в них я бачила подив та розуміння того, що коїться. А от я і досі нічого не розуміла.
   — І я купив цей будинок. Я живу тут вже три дні. Документи знаходяться на другому поверсі. — Він потер обличчя долонями і спокійно промовив: — Здається нас розвели по-повній. Ми потрапили на гачок аферистів".

Сторінка Букнет ***** Інстаграм ***** група Фейсбук ***** Сторінка Фейсбук