Опівночі в продовженні Чуже Завжди Краще...

Кохання може бути спочатку непомітним, воно вже є, але ти цього ще не розумієш. Живеш власними життєвими установками, не помічаєш очевидного, доки не стає занадто пізно.

От і Марго з ЧУЖЕ ЗАВЖДИ КРАЩЕ плутає сама себе. Ігор знає, чого хоче і що відчуває, але це не дає йому щастя, бо чиясь впертість знецінює те важливе. що зароджується між двома.

То що ж переможе? Цинізм чи романтика? Реалізм чи непереборна віра в людей? 

Розмова може все зруйнувати чи дати початок прекрасним стосункам...

– Рито!

Обертаюсь за поклик та очима ловлю збентежений погляд Ігоря. Вибіг за мною на вулицю в куртці на голе тіло, дурень! Добре, що хоч джинси натягнув... Боявся, що я втекла?

Господи, і чому я так хвилююсь за нього. Сама не розумію, але вже біжу йому назустріч та тулюся до чоловічих грудей, він міцно пригортає до себе та цілує в чоло. Від цього на душі так тепло, що хочеться плакати від щастя. Ніхто і ніколи так не турбувався через те, що не застав мене біля себе.

– Налякала мене! Ти чого вибігла на вулицю в такий мороз і без шапки?

– А сам? Ти б ще голим вибіг, Ігорю! Хочеш знову не вилізати з ліжка зі мною, але вже через високу температуру?

– Та я… взагалі не думав про це....