Привіт усім красуням)))

Сьогодні було відкрито передплату на книгу 18+  Від нього залежна

Далі на вас чекатиме багато гарячого, цікавого, пристрасного та емоційного)) Зоряна та Саша продовжують шукати шляхи одне до одного та попри це, опиратися почуттям))) Тож, запрошую, поки ціна 38 грн. Згодом вона стане вищою))

Анотація до книги "Від нього залежна"

— Якого біса ти тут забула? — ричить в губи. 
Присмак алкоголю залишається на моїх губах ароматом шоколаду. 
— Прийшла до тебе, — шепочу.
— Я думав ненавидиш мене, — зло каже. — Але побачити тебе в ескорті… Дивуєш, Зоряно! 
Проковтую страх. Руки Саші пробігаються по талії.
— Я прийшла до тебе, — повторюю, наче заведена іграшка.
Вигинає брови. Погляд світлішає, проте гнів у ньому не зникає. Навпаки, додається якась крижана лють:
— Тоді роздягайся прямо тут, зірочко, — зі знущанням каже.
— Ти знаєш, що я не така… — здавлено. Не очікувала, що він поводитиметься так. 
— Знаю, але якщо почала грати роль, то зіграй неперевершено! 

Також сьогодні оновлено книгу Йому призначена, яка буде безплатною. 

Анотація до книги "Йому призначена"

Я втекла від шлюбу якого вимагав мій батько. Втекла на інший континент, вважаючи себе вільною, адже знала, що мій майбутній чоловік —  жорстокий деспот, який не жаліє нікого. Та втеча стала вироком, адже він знайшов мене...

Оновлення через день. 

Запрошую і сюди)))

Уривки:

Темні брови Змія насмішкувато вигинаються. Він не вірить, і в принципі, не повинен. Ми двоє знаємо, що я тікала. І двоє знаємо, що спробую ще. 

Дорогий аромат парфуму чоловіка торкається  кінчика носа. Пчихаю. Змій всміхається. Мороз пробирається прямо під шкіру через це, бо немає там ні доброти, ні жалю, ні взагалі чогось людського. 

Чоловік ставить мене на ноги й повільно промовляє, вражаючи тим, наскільки володіє собою. 

— Ще раз спробуєш витворити щось подібне, і повір, зламані ноги будуть найменшою з твоїх проблем.

Задкую. Проте не встигаю й кроку зробити, а він вже хапає за руку та притягує до себе. Додає:

— Я знав, що так буде, Вел. Тому, потім за головний біль, посвари себе.

****

— Довго чекати? — лунає спокійний голос, трішки хриплий після мовчання.

Дивиться. Дивиться своїми сталевими очима, в яких навколо зіниці сірий, а решта — блакитний, і через це здається, що погляд металевий. Знічуюся. Змій пропалює наскрізь і це дуже неприємно. Враження, що копирсається у душі, не запитуючи дозволу. 

— Чекати на що? — запитую. 

— Питання. Крики? Істерику, — і запитує, і стверджує.

— Гадаєш, буду кричати у літаку, знаючи, що вихід звідси доступний лише після посадки? — хмикаю. 

— Ти почекаєш слушної миті, — злегка примружується. — Цікавий колір волосся, — каже.

Вигинаю брови. Інтуїтивно торкаюся білого волосся й накручую пасмо на палець. Я ніколи не була володаркою шевелюри, яку можна порівняти з водоспадом, але останні три роки доглядала за ним, тож сьогодні можу сміливо заявити, що моя зачіска шикарна. Біозавивка завжди тримає їх злегка накрученими. Плюс, пасма дуже швидко вигоряють на сонці, тож деякі з них темніші, деякі світліші. Жоден колорист не може досягти такого відтінку, який мені дарує природа. 

— Дякую? — не знаю чи радіти компліменту.

— І очі. Вони змінюють колір в залежності від освітлення, ти ж знаєш? 

Не розумію. Банально не розумію, що відбувається. Цей чоловік викрав мене, змушує вийти за нього, — опустимо подробиці з тим, що з татом вони вже домовилися, — а тепер робить компліменти?