Завершення та анонс :)

Трошки хвилююся, що тільки ось додала останній розділ до моєї першої тут історії -"Меланхолійного Вальсу". Вона вийшла досить невеличкою, всього дев'ятнадцять розділів, але я щиро люблю героїв (як і, власне, всіх своїх бубочок), але не біда. Вони живуть далі щасливим життям без мого втручання. 

— Гей, ти хоч не ставай туди. Крига тільки здається міцною, а насправді легко провалитися. Цей ставок досить глибокий, тут колись навіть риба була. 

— Я й не збиралася. У мене просто завжди така звичка була робити. Дивина, що ніби тверде, а під ногами вода і тільки вона, — відповіла я і назад насунула рукавичку. Миттю похолоділі пальці стягло теплом. Видихнула тепле повітря, що заклубочилося аж до чорних крон. Повернулася до Макса. Він знову схилив голову, карамельні очі зігрівали краще всякої печі. Він усміхався м’яко-м’яко. 

— Що? 

— Нічого. Тяжко вигадати кращої історії ніж та, що сталася з нами. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Ще у вересні та навіть у жовтні я думав про Лондон, роботу, сестру, трошки менше про батька, — Макс пригорнув мене до себе, попікши щоку гарячим диханням. — Нізащо б не уявив Різдво у закинутому селі з тобою. 

Я гмикнула. 

— І що ж тут неможливого? 

— Ти, — я підняла очі та глянула на Макса.

Крім того, вже зовсім скоро на сайті з'явиться обіцяна новинка у новому досить для мене жанрі (певно, спробую скоро себе у всіх) - "Тінь та полум'я". Щиро плекаю надії, що все вдасться. До всього додам перші рядки першого розділу:

Запах сирої, трошки затхлої землі врізався у свідомість, наче уламок скла з віконниці. Я ухопилася за це відчуття та змусила себе розплющити очі. Холод сплутав свої сітки навколо мого тіла, загорнутого тільки у чорний плащ. Пам'ятаю, чому обрала чорний: «в чорному лісі тільки чорні плащі». 

Але це все. Більше нічого путнього не згадувалося.  

Дякую всім, хто підтримував мене, я щиро всіх люблю і цілую в обидві щічки! ❤